15 січня 2016 р. відбулося засідання творчої
групи вчителів історії та географії загальноосвітніх
шкіл П’ятихатського району. Воно пройшло у формі круглого столу «Визначення основних показників
соціальної компетентності учнів для системного їх відстеження та корекції» з чергою денною:
1. Теоретичні основи проблеми (поняття «соціальна
компетентність», його змістове наповнення).
2. Педагогічні технології виховання соціальної
компетентності учнів.
3. Критерії відстеження рівнів сформованості соціальної компетентності
учнів 5-11 класів.
Матеріали круглого столу
Теоретичні основи проблеми
(поняття «соціальна
компетентність», його змістове наповнення)
Ланевич О.М.
Сьогодні в
українській освітній практиці домінуючою стає нова ідеологія освіти, що пов’язана
з компетентністним підходом. Він розкриває якісно нові перспективи розуміння
місії школи, життєвих результатів освітньої діяльності. В основі концепції
компетентності лежить ідея виховання компетентної людини та працівника, який не
лише має необхідні знання, професіоналізм, високі моральні якості, а й уміє діяти адекватно у відповідних
ситуаціях, застосовуючи ці знання і беручи на себе відповідність за певну
діяльність.
На думку
дослідників, компетентність – це специфічна здатність, яка дає змогу ефективно
розв’язувати проблеми, що виникають в реальних ситуаціях життя. Експерти
Міжнародної комісії Ради Європи визначають поняття компетентності як здатність
успішно задовольняти індивідуальні та соціальні потреби і виконувати поставлені
завдання.
Вітчизняні педагоги
в процесі наукових дискусій навколо питань запровадження компетентнісного
підходу в українській освіті визначили такі ключові компетентності випускника
української школи:
- навчальну;
- громадянську;
- загальнокультурну;
- компетентність з інформаційних та комунікативних технологій;
- соціальну ;
- економічну;
- здоров'язберігаючу.
Як бачимо, соціальна
компетентність визначена як різновид ключових компетентностей, що формуються
всією системою шкільної освіти.
Поняття та шляхи
формування соціальної компетентності учнів проаналізовані в працях
С. Бахтєєва, М. Гончарової-Горянської, Л. Лєпіхової, О. Пометун та інших.
Аналіз літератури
дає можливість констатувати, що проблема соціальної компетентності є одночасно досить актуальною
й складною для вирішення. Так, сучасна вітчизняна освіта тільки починає
оперувати поняттям соціальної
компетентності. У структурі соціальної компетентності різними авторами виокремлюються
наступні компоненти:
Особистісний компонент:
-
соціальна відповідальність;
-
адекватна самооцінка;
-
впевненість у собі;
-
толерантність;
-
мотивація досягнень.
Діяльнісний компонент:
-
уміння аналізувати
ситуації;
-
здатність передбачати
наслідки діяльності.
Морально-ціннісний компонент:
-
наявність життєвих
орієнтацій і цілей;
-
обрання здорового способу
життя, усвідомлення небезпеки вживання наркотичних засобів.
Тож можна зробити
висновок, що соціальна компетентність – це система знань, умінь, ставлень,
орієнтацій та поведінкових компонентів, необхідних для існування в соціумі; складна
інтегрована характеристика особистості, що забезпечує її самореалізацію.
Педагогічні
технології
виховання соціальної компетентності учнів
Савченко
Г.В., Савченко
О.Ю.
Завданням сучасної
географічної та історичної освіти є здійснення переорієнтації її цілей на
формування таких життєво важливих компетентностей школярів, які сприяли б їхній
адаптації до активної участі в житті суспільства, зокрема відносин у системі
«людина – суспільство – природа», а саме формування уміння людини:
-
сприймати діяльність
демократичних інститутів суспільства;
-
безконфліктно виходити з
життєвих ситуацій;
-
робити вибір;
-
приймати рішення;
-
брати на себе
відповідальність;
-
повноцінно жити в
суспільстві.
Географія та історія,
маючи величезний світоглядний потенціал, формують у молоді комплексне
узагальнююче уявлення про Землю, як планету людей, виховують патріотизм і любов
до свого краю, вчать орієнтуватися в складних світових соціально-економічних
процесах, що постійно змінюються. Для організації і забезпечення необхідних умов для формування соціальних
компетентностей учнів у межах цих шкільних предметів використовуються різні
форми, методи, прийоми, зорієнтовані на суспільно-значущі якості особистості.
Значні перспективи щодо формування соціальних компетентностей забезпечуються
використанням учителем у своїй діяльності технології особистісно-орієнтованого
навчання – навчальної гри та різноманітних форм нестандартного уроку (урок-суд,
урок-диспут, урок-прес-конференція, урок-аукціон тощо). У процесі гри учні
оволодівають досвідом діяльності, який подібний до того, що вони отримували б у
дійсності; навчальна гра дозволяє самому вирішувати складні питання, а не лише
бути спостерігачем; ігри створюють більш вірогідну можливість переносу знань і
досвіду з навчальної ситуації в реальну. Навчальна гра дозволяє не тільки
підвищити інтерес учнів до тем, що вивчаються, а і відпрацьовувати навички
поведінки відповідно до певної ситуації.
Широкі можливості
дає вчителю використання групової форми роботи на уроці.
Через такий вид діяльності учні мають змогу навчитися:
-
брати на себе відповідальність
за добір матеріалу і наочності;
-
відстоювати свою думку,
розвивати впевненість у собі;
-
працювати разом та слухати
один одного, розвивати розуміння того, що кожен має зробити свій внесок і що
всі внески треба цінувати і поважати;
-
брати на себе різні ролі і
відповідальність у групах (роль лідера, доповідача, автора, спостерігача).
За допомогою технології
критичного мислення учні навчаються виробляти свій погляд на речі, сприймати
іншу думку, виробляти комунікативні навички спілкування, поважати різні точки
зору. Використання даної технології особливо ефективне при проведенні рефлексії
навчального мислення. Ця технологія сприяє розвитку здатності учнів
досліджувати й обдумувати факти, події, оволодівати навиками пошуку, обробки і
систематизації інформації, переводу матеріалу з однієї знакової системи в іншу
(тест, таблиця, схема, карта).
Сьогодні головне
завдання школи полягає не в тому, щоб дати дітям певний обсяг інформативних
знань, а в тому, щоб навчати їх набувати потрібні знання – навчити вчитися. У
досягненні цієї мети допомагають інтерактивні технології. Суть їх в
тому, що вчитель частіше виступає в ролі консультанта, спрямовує учнів на
активну діяльність. Інтерактивне навчання – це, насамперед, діалогове навчання,
у ході якого формуються ключові компетентності.
Одним із завдань при
формуванні громадянських якостей особистості є ознайомлення молоді з поняттями «національна
ідея», «ідеал» та «ідеологія», «національні цінності та інтереси», «громадянська
свідомість і самосвідомість», «громадянський обов’язок», «громадянська гідність
і совість». У процесі вирішення зазначеного завдання використовуються різні методи
формування свідомості і переконань (розповідь, пояснення, бесіда, лекція та
ін.). Мета використання цих методів – вплинути на свідомість, почуття, звички,
манеру поведінки, погляди і переконання особистості. Важливу роль у цій групі
методів відіграють словесні методи, спрямовані на
-
формування мотивації та
ціннісних орієнтацій, оволодіння певною системою знань, умінь і навичок аналізувати
й оцінювати події, ситуації та явища суспільно-політичного життя;
-
ознайомлення з необхідною
термінологією та розкриття певних понять;
-
розвиток зацікавленості,
зосередженості, впевненості у собі;
-
обмін думками щодо
отриманої інформації.
Ми живемо в суспільстві
змін, тому об’єкт навчання завжди буде змінним, а от спосіб оволодіння цими об’єктами
слід закласти в шкільні роки – це вміння працювати з текстом, володіння різними
способами обробки інформації, уміння шукати цю інформацію, робити вибір. Розвиток
пізнавальних інтересів, творчих навичок, уміння самостійно здобувати знання
лежить в основі методу проектів. Робота
над проектами сприяє формуванню вмінь досліджувати, працювати самостійно,
шукати інформацію, аналізувати її, робити висновки, узагальнювати підсумки
спостережень, досліджень.
Для того, щоб
виховати життєво компетентних та активних громадян, не досить лише вербальних
методів навчання. Необхідно активно залучати учнів до участі у вирішенні тих
соціальних проблем, які стоять перед нашим суспільством, впливають на
життєдіяльність його представників. Тому розвиток життєвої компетентності учня
обов’язково передбачає здобуття ним життєвого та соціального досвіду. Можливими формами
соціальної практики можуть бути:
1.
Робота на підприємстві, в
організації. Учень знаходить робоче місце, де він виконує відповідну роботу, що
відповідає його можливостям, безпечна для його здоров’я.
2.
Залучення учнів до
волонтерської діяльності. Волонтерство – один із чинників формування соціальної
компетенції учнів та умова реалізації себе у виконанні певних обов’язків перед
країною та суспільством.
3.
Участь в акціях милосердя,
служіння.
При формуванні
соціальних компетентностей корисними можуть бути й інші форми роботи (різні
організаційні форми навчання, факультативні курси, позашкільна робота,
проекти). Це дає учням додаткову можливість більш глибокого вивчення історичної
спадщини, звичаїв, побуту народу. Важливе значення у формуванні соціальних
компетентностей молоді сільського регіону мають історико-краєзнавчі виховні
заходи: оволодіння народними промислами та ремеслами, проведення рейдів з метою
охорони історичних пам’яток і визначних місць; археологічні, етнографічні та
народознавчі екскурсії, експедиції, походи; організація роботи гуртків, клубів
та фольклорно-етнографічних музеїв; проведення обрядових свят (першої борозни,
обжинок та інших). Ефективними є виховні заходи екологічного спрямування:
трудові десанти, акції та рухи з охорони навколишнього середовища (очищення та
благоустрій водойм, участь у створенні парків, алей). Продуктивними є активні
форми навчально-виховної роботи – оздоровчі та фізкультурні виховні заходи тощо.
Формування
соціальних компетентностей учнів – найактуальніша проблема сучасної школи.
Перелічені технології, методи і форми навчально-виховної діяльності – лише
вершина айсберга педагогічної мудрості, педагогічної майстерності. Проте
згадати їх ще раз не було зайвим, оскільки вони формують та розвивають групи
ключових компетентностей учнів.
Критерії
відстеження рівнів сформованості
соціальної компетентності
учнів 5-11 класів
Івченко С.Є., Плахотнік Л.О.
Громадяни
нашої країни, здобувши загальну і навіть вищу освіту, будучи добре
інформованими, володіючи предметними вміннями і навичками, не завжди вміють
повноцінно жити в сучасному світі, самостійно орієнтуватися в життєвих
ситуаціях і вирішувати життєві проблеми. Це зумовлює потребу встановлення
критеріїв і показників, за якими можна провести діагностику цієї інтегративної
складної соціальної якості індивіда.
У структурі соціальної компетентності особистості визначено три основні компоненти: соціально-рольовий, ціннісний та комунікативний; при цьому
провідним є соціально-рольовий, який розкриває ту сукупність вимог, що
пред’являє суспільство до кожного свого члена задля належного соціального
функціонування. Але реалізація соціальних ролей, ефективність та якість їх
виконання значною мірою залежать від ціннісної системи особистості, сформованих
у неї комунікативних умінь і навичок, без чого соціальна взаємодія не може бути
повноцінною, особливо на мікросоціальному рівні (рівні малих груп). У
соціальному функціонуванні такі складові соціальної компетентності
відображаються у знаннях, емоціях і практичних діях особистості, тому
визначення стану, рівнів сформованості зазначених компонентів соціальної
компетентності особистості передбачає врахування низки критеріїв: когнітивного
(розуміння обсягу соціальних зв’язків, свого місця у їх системі, розвиненість
соціального мислення), емоційного (емоційно-почуттєве ставлення до
соціального буття, становлення належного соціального самопочуття), діяльнісного
(здатність реалізувати визначені сценарії соціальної взаємодії, освоєні
загальнолюдські цінності, комунікативні здібності в реальну життєдіяльність) –
та, відповідно, потребує розроблення їх показників для якісної діагностики.
Соціально-рольовий компонент соціальної компетентності особистості розкриває усвідомлення індивідом вимог до
себе як члена суспільства і соціальних груп (демографічних, етнічних,
професійних тощо), формування позитивного емоційного ставлення до виконання
соціальних ролей, розвиненість умінь і навичок ефективної соціально-рольової
практики. Критерії та показники соціально-рольового компонента особистості
представлені у таблиці 1.
Таблиця 1
Критерії і показники соціально-рольового компонента
соціальної компетентності особистості
Когнітивний
(знання щодо соціальних ролей)
|
- обізнаність щодо
найбільш значущих соціальних ролей сучасного суспільства;
- уміння
порівнювати соціальні ролі минулого і сучасного суспільства;
- розуміння того,
які вимоги висуває сучасне суспільство до виконання конкретних соціальних
ролей;
- усвідомлення
необхідності виконання соціальних ролей для повноцінної життєдіяльності
соціуму;
- знання про
санкції (позитивні, негативні) щодо ефективності виконання соціальних ролей;
- усвідомлення
основних етапів виконання соціальних ролей;
- вміння
обґрунтувати вибір ролі;
- розуміння причин
рольових конфліктів;
- усвідомлення
змісту знань, вмінь і навичок для виконання вибраної ролі;
- розуміння сутності соціальних ролей
тих людей, з якими спілкуєшся
|
Емоційний
(емоційне ставлення до соціальних ролей)
|
- емоційне ставлення до конкретних
соціальних ролей сучасного суспільства;
- емоційне ставлення до соціальних
ролей, що виконуються особисто;
- вибір бажаних соціальних ролей;
- емоційна оцінка власної рольової
поведінки;
- емоційна оцінка рольової поведінки
своїх друзів, членів сім’ї;
- емоційна оцінка рольової поведінки
в цілому громадян України;
- ставлення до санкцій щодо власної
рольової поведінки;
- ставлення до санкцій щодо рольової поведінки своїх друзів, членів
сім’ї;
- ставлення до санкцій щодо рольової поведінки в цілому громадян України
|
Діяльнісний
(здатність до реальної рольової поведінки)
|
- міра повноти рольового набору
(кількість ролей, які виконує індивід);
- здатність до оволодіння новими
соціальними ролями;
- швидкість оволодіння новими
соціальними ролями;
- здатність до повноцінної соціальної
взаємодії на основі врахування власних ролей і ролей тих людей, з якими
спілкуєшся;
- вміння вирішувати міжрольові та
внутрішньорольові конфлікти;
- гнучкість виконання ролей (перехід
від однієї ролі до іншої в різних ситуаціях);
- ступінь наполегливості,
відповідальності у виконанні власної соціальної ролі
|
Надзвичайно
важливим є ціннісний компонент
соціальної компетентності особистості.
Цінність у певному смислі відображає спосіб існування особистості. Цінності
особистості утворюють систему її ціннісних орієнтацій як сукупність
найважливіших якостей внутрішньої структури особистості, що є для неї особливо
значимими. Усвідомлення соціального запиту на певний сценарій соціальної ролі
без соціально орієнтованої ціннісної основи призводить до того, що людина лише
імітує належне виконання соціальної ролі, не здійснюючи вростання її у свій
внутрішній світ.
До вищих
цінностей відносять найбільш загальні для людей цінності – людське життя,
добро, справедливість, істину, свободу, красу та інші, що утверджують сутність
людського буття, зокрема і соціального. Досить важливими для нормального
функціонування соціуму і, відповідно, індивідів, що до нього належать, є
цінності більш вузько соціальні, такі, як колективізм, відповідальність,
солідарність, повага до інших і з боку інших, соціальний успіх, кооперація,
конкурентність, самостійність, індивідуалізм тощо. Соціальна поведінка
особистості, її просоціальність чи асоціальність значною мірою визначається від
співвідношення цінностей індивідуалізму та колективізму в ціннісній системі
суспільства загалом та окремих індивідів. Від єдності цих цінностей залежить
успішність соціального розвитку особистості, а отже, набуття нею соціальної
компетентності.
До
якісних параметрів ціннісної системи особистості потрібно, на нашу думку,
віднести такі: глибину знань про основні цінності суспільства (не лише
українського, але і західного та східного типу), на основі чого можна
здійснювати вибір цінностей для власної життєдіяльності; зміст цінностей, освоєних
особистістю, їх просоціальний чи асоціальний (антисоціальний) вектор;
регулятивний вплив обраних цінностей на соціальну поведінку та інше. Критерії
та показники ціннісного компонента соціальної компетентності особистості
відображено в таблиці 2.
Таблиця 2
Критерії та показники
ціннісного компонента соціальної компетентності
особистості
Когнітивний
(знання ціннісних основ життєдіяльності
суспільства)
|
- знання основних цінностей сучасного
суспільства (українського, західного та ін.);
- вибір цінностей для власної
життєдіяльності (обґрунтування вибору);
- спрямованість до розширення знань
про ціннісну складову життєдіяльності соціуму;
- усвідомлення зв’язку виконання ролі та освоєння цінностей
|
Емоційний
(емоційне сприйняття цінностей)
|
- емоційне ставлення до
загальновизнаних соціальних цінностей;
- зміст освоєних цінностей;
- рівень соціального самопочуття
|
Діяльнісний
(регуляція практичної діяльності на основі
цінностей)
|
- міра регуляції поведінки за
обраними цінностями;
- соціальна активність із реалізації
цінностей;
- здатність до відкритої демонстрації
обраних цінностей;
- вміння відстоювати цінності)
|
Комунікативний аспект соціальної
компетентності особистості – це здатність встановлювати і
підтримувати контакти з іншими людьми, без чого неможливою є реалізація
соціальних ролей і соціальних цінностей у реальній життєдіяльності особистості.
Спілкування розглядається як найважливіша соціальна потреба, поза реалізацією
якої уповільнюються, гальмуються, а іноді і деформуються соціальне буття людини
і її взаємини з іншими людьми.
Формування
комунікативно-мовленнєвої компетенції особистості передбачає вдосконалення
вміння вибирати найбільш ефективну стратегію мовної поведінки, розвиток усіх
видів мовленнєвої діяльності – говоріння, слухання, письма, читання, а також
умінь і навичок, що лежать у їх основі. Неодмінною умовою мовленнєвої культури
є розвиток психічних функцій і здібностей, пов’язаних з мовним спілкуванням
(пам’ять, увага, уява, мислення, а також комунікабельність та співпереживання).
Важливу роль відіграє також формування власне мовленнєвих умінь і навичок
(вміння публічно виступити, вести бесіду, будувати мовне висловлювання
відповідно до літературних норм). Ознакою мовленнєвої компетенції є також
вміння слухати.
До
важливих складових комунікативної компетентності відноситься також соціальний інтелект, який
розглядається як особлива соціальна здатність у трьох вимірах: соціально-перцептивні здібності
(адекватність і точність у сприйнятті і пізнанні інших людей, здатність до
самопізнання), соціальна уява
(здатність до моделювання психологічних особливостей людей на основі зовнішніх
ознак, прогнозування їх поведінки) і соціальна
техніка спілкування (багатство техніки і засобів спілкування, здатність
прийняти роль іншого, спрямовувати взаємодію в потрібному напрямі, впливати на
поведінку інших людей).
Для
визначення ефективної групової взаємодії важливими є її стратегії. Виділяють 5
основних стратегій: суперництво, компроміс, співробітництво, пристосування,
уникнення, що різняться за провідним мотивом: в одних відображені інтереси
спільноти, в інших – індивідуальні інтереси; при цьому відбувається ігнорування
потреб та інтересів партнерів у взаємодії або ж зберігається баланс
індивідуальних і суспільних інтересів. Стратегії суперництва, компромісу і
співробітництва відносяться до активних стратегій, що властиві ініціативним
людям, впевненим у собі. Індивіди з менш активною соціальною позицією і
заниженою самооцінкою вибирають стратегії пристосування та уникнення. Соціальна
компетентність особистості пов’язана насамперед з активними стратегіями за
умови, що вони будуть поєднуватися з просоціальними цінностями.
Таблиця 3
Критерії та показники комунікативного компонента
соціальної компетентності особистості
Когнітивний
(знання основ ефективного спілкування)
|
- знання про лексичне, граматичне
багатство мови;
- усвідомлення культури мови як
основи повноцінного соціального спілкування;
- знання про основні засоби
невербального спілкування;
- знання про соціальні групи, з
представниками яких можливе часте спілкування;
- знання про психічні процеси та стани людей
|
Емоційний
(емоційне ставлення до партнерів у спілкуванні)
|
- ставлення до вживання лайливих і
нецензурних слів;
- розвиненість соціального співпереживання;
- прагнення до зближення з людьми;
- розвиненість розуміння і прийняття
один одного у взаємодії;
- здатність відстоювати свою точку зору, не
порушуючи моральних прав іншої людини;
- емоційна стійкість
|
Діяльнісний
(практична
комунікативна діяльність)
|
мовна культура (чіткість,
виразність мови; вміле використання невербальних засобів спілкування; зміст і
частота використання слів звертання, подяки; інтонаційність, образність мови;
багатство мови (лексичне, граматичне); темп мови; сила голосу; відсутність
лайливих слів і виразів);
- розвиненість
соціального інтелекту (вміння охарактеризувати
людину, з якою спілкуєшся; вміння бачити щирість (нещирість) співбесідника;
здатність встановлювати належність партнера у спілкуванні до певної
соціальної групи, розуміти його вербальну і невербальну мову, передбачати
його наміри; вміння здійснювати власну презентацію, шукати бажану для
спілкування групу);
- групова
взаємодія (здатність до групової
роботи, обговорення проблем, прийняття спільних рішень; вміння обґрунтовувати
свою позицію; здатність до компромісів, толерантне ставлення до партнерів;
наявність умінь бачити назрівання конфлікту, попереджувати його та у разі
виникнення сприяти його залагоджуванню; здатність реалізувати у груповій
взаємодії особистісні потреби; вміння слухати; здатність вести діалог)
|
Для відстеження рівнів сформованості соціальної
компетентності учнів 5-11 класів рекомендується застосовувати діагностичне
анкетування, наприклад:
- Діагностика внутрішніх
сімейних відносин;
- Діагностика здатності
співпереживати;
- Діагностика
лідерських здібностей;
- Діагностика
творчого потенціалу;
Ці та інші діагностики
дають можливість чітко визначити проблеми, які необхідно врахувати у
моделюванні педагогічних умов при формуванні соціальної компетентності учнів.
Метод проектів є
основною технологією формування ключових компетентностей учнів. У процесі
роботи учня над проектом на підставі способів діяльності, володіння якими він
демонструє, можна виявити рівень сформованості таких компетентностей, як робота
з інформацією та комунікація. Об’єктами оцінки виступають портфоліо проектної
діяльності учня, презентація продукту, а також спостереження за роботою в групі
та консультацією.
Спосіб оцінювання на
основі тестових завдань є необхідним на момент завершення певного етапу
навчання. Результат навчання обов’язково підлягає оцінюванню. Виходячи з того,
що компетентність – це кінцевий результат навчання, актуалізується проблема
визначення критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів з кожного предмета,
які не можуть бути використаними для оцінювання компетентностей, що є якісно
більш складною системою, надпредметним утворенням, що не вичерпується знаннями
та вміннями. Проте оцінювання це повинно бути і співвідноситися з рівнями
оцінювання навчальних досягнень (можна провести паралелі між рівнями досягнень
та характером домінуючої діяльності учнів).
Доцільно використовувати
також технологію розвитку критичного мислення, що представлена як система
стратегій, методичних прийомів, призначених для використання на різних рівнях
освіти, у різних предметних галузях, видах і формах роботи, тобто як технологія
універсальна, надпредметна, міждисциплінарна. Вона дозволяє отримати такі
освітні результати, як уміння працювати у різних галузях знань з інформаційним
потоком, що зростає та постійно оновлюється; уміння висловлювати власні думки
усно та письмово, чітко та коректно по відношенню до оточуючих; уміння формулювати
власну точку зору, власну думку на основі осмислення різноманітного досліду,
ідей та уявлень; уміння розв’язувати проблеми; здатність самостійно займатися власною
освітою; уміння співробітничати та працювати в групі; здатність будувати
конструктивні відносини з іншими людьми.
Реалізація краєзнавчого
підходу до навчання, що може відбуватися шляхом практичного вивчення особливостей
природи, господарства і населення рідного краю в процесі організації активних
форм навчальної діяльності учнів, коли відбувається спілкування, співробітництво
в групах, командах (практичні роботи на місцевості, екскурсії, експедиції, походи,
подорожі, дослідницькі проекти) позитивно впливає на розвиток соціальної
компетентності учнів. Туристи-краєзнавці, вивчаючи і досліджуючи рідний край,
не тільки розширюють свій світогляд і поглиблюють знання, здобуті на уроках
географії та історії, а й формують високі моральні якості та освоюють національні
цінності громадянина України.
Рекомендації
щодо визначення
основних показників соціальної компетентності учнів для системного їх
відстеження та корекції
1. Для дослідження
стану сформованості соціальної компетентності особистості вважати за доцільне
використання таких критеріїв:
- когнітивного (обізнаність
про найбільш значущі соціальні ролі у сучасному суспільстві, провідні соціальні
цінності, усвідомлення культури мови як основи повноцінного соціального
спілкування тощо);
- емоційного (емоційне
ставлення до конкретних соціальних ролей сучасного суспільства, до
загальновизнаних цінностей, емоційна стійкість у груповій взаємодії тощо);
- діяльнісного (здатність
до повноцінної соціальної взаємодії на основі врахування специфіки власних
соціальних ролей і ролей тих людей, з якими спілкуєшся, соціальна активність з
реалізації цінностей, практична мовна культура, розвиненість соціального
інтелекту, здатність до групової роботи
на діалогічній основі та ін.).
Урахування глибини,
сили, обсягу розвитку визначених показників дає можливість встановити рівні
сформованості соціальної компетентності особистості, що, у свою чергу, буде
сприяти удосконаленню соціально-виховної діяльності з дітьми та молоддю,
підвищенню її результативності.
2. Для оцінки
сформованості соціальної компетентності доцільно застосовувати:
– діагностичне анкетування
(для дослідження особливостей внутрішніх сімейних відносин, лідерських
здібностей, творчого потенціалу, здатності співпереживати тощо);
– спостереження під час використання учителем у своїй діяльності інтерактивних
методів навчання, технології особистісно-орієнтованого навчання, проектної технології,
групових форм роботи та у ході краєзнавчої пізнавально-дослідницької і
суспільно-корисної роботи;
– оцінку ключових компетентностей, сформованих на момент завершення певного
етапу навчання, на основі тестових завдань.
