Мандри по землі запорізькій

Місто Василівка знаходиться на лівому березі р. Карачокрак, що через 2,5 км впадає у Каховське водосховище (р. Дніпро).

У 1775 р. після ліквідації Запорозької Січі почався процес розподілу Запорізьких земель у власність поміщикам. Генерал Василь Степанович Попов, правитель канцелярії Григорія Потьомкіна, в 1783 р. у подарунок від Катерини ІІ отримав 43 тис. десятин землі. Незабаром у місцевості, яка з давніх-давен мала назву Великий Луг і де раніше було декілька хуторів і зимівників козаків, з’явилися слобода Василівка, поселення Янчекрак (з 1945 р. – с. Кам’янське), Карачокрак, Скельки, Маячка, Еристівка та ін. Поміщик переселив у Василівку чимало кріпаків зі своїх маєтків на Катеринославщині, Чернігівщині, Полтавщині, а також кілька кріпацьких родин, куплених у Курській губернії. Одночасно йшло поступове покріпачення поселенців-старожилів. У 1820-18З0-х рр. XIX ст. поміщик збудував тут заводи: цегельний, винокурний та з випалювання вапна. Провідними галузями були вівчарство і зернове господарство. Вироблювану продукцію вивозили до Криму, а звідти – за кордон.

Напередодні скасування кріпацтва нащадки генерала Попова володіли у Мелітопольському повіті 14 тис. десятин землі. За реформою 1861 р. кріпаки дістали «голодну волю»: селяни втратили майже З0% землі, якою користувалися до 1861 р. Обтяжені платежами, численними податками, бідняцько-середняцькі маси села розорялися, убожіли.

З відкриттям у 1874 р. Лозово-Севастопольської залізниці, яка пройшла через Василівку, і появою станції Василівка (пізніше Попово, нині Таврійськ) товарність і прибуток господарства Попових значно збільшилися.

Упродовж 1864-1884 рр. поруч із залізничною станцією онуком генерала Василем Павловичем Поповим за 1,5 млн руб. споруджено велику кам’яницю, що мала вигляд середньовічного рицарського замку з гостроверхими баштами, банями і зубчастими стінами. Замок став найбільшим серед замків Східної України. У первісному вигляді замок мав п’ять веж, три з яких мали дахи-шатра. Розміри будівлі 42×45 м, на підмурках, в яких розміщалися льохи для вина. Замок мав лазні (фінські, римські, російські), бальну залу, вітальні, картинну галерею, бібліотеку, колекцію старовинної зброї, етнографічний музей, у якому було представлено 15 етнографічних колекцій різних народів. На початку ХХ ст. у маєтку обладнали метео- та електростанцію. На даху замку обладнали й астрономічну обсерваторію з телескопом. Тераса з телескопом була прикрашена скульптурами італійського майстра Лангобарді.

Серед багатьох архітекторів замку безпосередню участь у його зведенні брав і місцевий архітектор Олександр Агеєнко. Претендентів на авторство проекту декілька, в т.ч. архітектор Ніклас Бенуа.  Замок побудований в історичних стилях XIX ст. з готичними, північно-італійськими та мавританськими рисами. Будівельним матеріалом стала цегла, адже родина Попових володіла на той час трьома місцевими цегельними заводами.

Окрім замку ансамбль доповнювали стайні, службові приміщення, пейзажний парк і фонтани. Останній власник садиби Юрій Попов організував тут виступи симфонічного оркестру. У парку, закладеному ще кріпаками, було збудовано двоповерхову дачу, оранжерею. Парк пильно охоронявся, селянам було заборонено навіть наближатися до нього, «аби не псували пейзажу».

Після більшовицького перевороту Юрій Попов, рятуючи майно, встиг вивезти один вагон найкоштовніших речей. Книги бібліотеки, меблі, етнографічні колекції, картини, скульптури були пограбовані або знищені, навколишня діброва вирубана на дрова, а палац перетворений на свинарник. У ньому виламали дерев’яні склепіння, стелі і частково дахи, але стіни встояли. Пізніше у стайнях садиби розмістили школу для психічно хворих дітей, каретний сарай надбудували другим поверхом, а на вивільненій території побудували гуртожиток місцевого технікуму. У середині ХХ ст. місцеві жителі розібрали частину замку на будматеріали, залишилася єдина башта.

Нині садиба Попова – один з небагатьох замкових комплексів, що частково уціліли до нашого часу. До складу історико-архітектурного музею-заповідника (статус надано у 1993 р.) входить комплекс «Садиба поміщика періоду освоєння Дикого поля» – споруди XIX ст. (три флігелі, стайня і оглядова вежа), які вражають красою, відрізняються якістю кладки стін, та музей «Садиба Попова», розміщений у західному флігелі. Тут розташовано кілька тематичних виставок та експозицій, серед яких історія замку Попова, архітектурний макет зруйнованого замку, залишки експонатів колишнього замку та інші.

Крім безпосередньо маєтку до кінця XIX ст. тут з’явилося чимало інших цікавих споруд. Розташовані вони здебільшого на двох вулицях нинішнього міста – Лікарняній та Соборній (колишній Леніна). Насамперед вартий уваги розташований у трьохстах метрах від замкового комплексу будинок управляючого. Цікавий він тим, що побудований з бортів турецьких кораблів, які Василь Степанович Попов, учасник русько-турецької війни 1787-1791, кажучи сучасною мовою, «скримздив» після перемоги. Будинок перебуває у непоганому стані, зараз в ньому розташовується дирекція музею. Ще одна цікавинка – електростанція: її разом з метеостанцією, що входила до мережі метеостанцій Російської імперії, побудував наприкінці ХІХ сторіччя Василь Павлович Попов. Стан електростанції, на відмінку від оселі управляючого, жахливий.

У ще одному будинку на Лікарняній, в якому мешкав найкращий, за деякими даними, управляючий маєтком – Василь Перовський, зараз розташована лікарня. Будинок є пам’яткою архітектури, а те, хто саме в ньому жив, не вказується. Проте відомо, що тут доживала свого віку мати Василя та його сестри-царевбивці Софії – Варвара Перовська.

Національний історико-археологічний заповідник «Кам’яна Могила» – це унікальне місце з точки зору геології, історії та культури. Являє собою останець пісковику Сарматського моря з тріщинами й розломами. Близько 12 млн років тому тут була піщана мілина, механізм намиття якої визначив особливості речовинного складу і неоднорідність (шаруватість) піску. Потім тут виникло Понтійське море й утворилися вапнякові відклади (правий берег р. Молочної, с. Терпіння). З плином часу море змінила пустеля, відклалися червоно-бурі залізо-марганцеві глини. Надалі на цій місцевості утворилася западина р. пра-Молочної, води якої проникали углиб землі й відклали кременистий матеріал у міжзерновому просторі піску. У період танення льодовика, що зупинився на широті м. Дніпра, внаслідок природного поглиблення русла р. пра-Молочної великий острів кварцитоподібного пісковика виявився на поверхні долини, підносячись над навколишнім ерозійним ландшафтом. Внаслідок вивітрювання монолітний масив пісковика розколовся на плити потужності близько 0,5 м, а неоднорідний розмив основи останця викликав додаткову концентрацію напружень в його масиві, що привело до численних розломів, просідань, химерного нагромадження плит висотою до 12 м і утворення гротів та печер (досліджено 65) на площі близько 3 га.

Місцевий пісковик окислюється, оскільки містить оксиди заліза, його поверхня перетворюється на тверду кірку, яка в атмосферному середовищі не втрачає своїх міцнісних властивостей, що сприяло збереженню петрогліфів на плитах печер.

На багатьох каменях можна побачити петрогліфи – стародавні малюнки мамонтів, оленів, птиці, бізонів, коней, людей, дерева життя, лінійно-геометричні креслення тощо. Малюнки датовані різними епохами – від палеоліту до середньовіччя. Декілька тисяч рідкісних наскальних зображень дають уявлення про господарчу діяльність первісних людей Південної України, їх духовну культуру. За ними можна простежити первісні релігії – тотемізм, магію, анімізм, фетишизм, культ предків... Роль храму, що об’єднував три світи (небесний, земний і підземний), ця степова пам’ятка виконувала упродовж багатьох тисячоліть для різних племен і народів «…в кордонах широкого культурно-історичного поясу, що тягнеться через Старий Світ між Індією і Європейським узбережжям Атлантики» (М.Я. Рудинський).

Кам’яна Могила потрапила у перелік «7-ми чудес» України 2015". На території заповідника працює музей, де представлені експонати, що ілюструють появу і розвиток людства з давніх часів. 

Посеред невеликого села з милозвучною назвою Терпіння, що під Мелітополем, височіє пагорб, на якому розкинувся затишний парк «Цілющі джерела». Його основною атракцією є струмки з цілющою водою, які збираються у мальовничому озері.

Колись на місці теперішніх потічків було безкрає Сарматське море. Про це свідчить порода, з-під якої сьогодні витікає цілюща вода. Довгий час джерела ховались під товстим шаром вапняку, але зрештою потік води вивільнився у чудові цілющі струмки. Після цього кам’янисте поле поступово перетворилось у квітучий степ.

За переказами, поселення отримало свою назву на честь духоборів, які тут жили. Це християни, які заперечували догми традиційної церкви. Назва «Терпіння» символізує стійкість, з якою вони переносили переслідування з боку православної церкви.

У 90-ті рр. до пагорба прийшли ченці, які й впорядковували територію. Вони вирішили надати джерелам сакрального значення та назвали кожне з них на честь святого. Тоді ж біля потічків з’явились ікони святих заступників та цитати зі Святого Письма. Після такого прибирання парк «Цілющі джерела» у с. Терпіння отримав статус пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Розповідають, що у часи Другої світової неподалік від джерел працював інфекційний шпиталь. Його пацієнтами були солдати з дизентерією, які чудом вилікувались, п’ючи воду з місцевих джерел. Вода, набрана з джерел, довго залишається свіжою та корисною завдяки високому вмісту у ній іонів срібла. Цікаво, що склад води кожного струмка інший, тому й на смак вона зовсім різна. В одних струмках вона насичена хлоридами і кальцієм (як «Нарзан»), в інших вона сульфатно-натрієва (як «Єсентуки»).

Серед струмків у парку «Цілющі джерела» виділяють три основних:

·  Джерело Богородиці, яке є найбільшим у парку. Кажуть, у ньому тече «жива вода», яка лікує від психічних захворювань та додає душевного спокою.

·  Джерело Пантелеймона, вода якого зцілює від захворювань органів травлення, печінки та нирок.

·  Джерело Миколая-Чудотворця відоме своєю солонуватою «мертвою водою» (за розповідями місцевих, вона «умертвляє» всі хвороби).

 Неподалік знаходяться ще 12 джерел, вода в яких дуже холодна і смачна. Цікавим є джерело «Непокірне»: течія цього струмка завжди рухається у протилежну сторону відносно інших.

Вода з трьох головних струмків стікається до мальовничого озера, оточеного плакучими вербами. Колір води у ньому постійно змінюється: взимку вона чорна, навесні та влітку – зелена або блакитна. Раніше у ньому купались, але тепер воно обміліло й це зручніше робити у спеціальному резервуарі поруч. Неглибокий басейн обладнаний східцями, а вода у ньому завжди кришталево чиста. Цікаво, що її температура не опускається нижче 12° навіть узимку. Саме тому щороку на Водохреща для традиційної купелі тут збирається чимало вірян.

Поряд з озером стоїть старий дуб, вік якого близько 500 років, окружність –  шість людських обхватів, висота – понад 40 м. На думку фахівців, після всохлого 700-річного запорізького дуба цей – найдавніший в області.

Кажуть, раніше тут ріс цілий гай дубів, під покровом могутніх дерев відпочивали чумаки (поруч проходив знаменитий чумацький шлях). Живий релікт сьогодні охороняється державою, про нього піклується місцева влада.

За інтернет-джерелами

Фото Петряєвої Т.С.

Діяльнісний підхід у шкільній освіті

Міні-тренінг

Петряєва Т.С., методист КНМУ «П’ятихатський РМК»

Савченко Л.В., учитель історії Мирнівської ЗШ І-ІІ ст.

Мета тренінгу:

·      вдосконалення навчальної діяльності учасників тренінгу через командне викладання (team-teaching) – співпрацю двох ведучих (планування, викладання, спостереження);

·      апробація вступної «розігріваючої» інтерактивної вправи (вправи-«криголама», icebreaking) для швидкого налаштування учасників на активну взаємодію та продуктивну співпрацю, прояв колективної інтелектуальної спроможності;

·      забезпечення продуктивності навчання за рахунок збільшення вихідного потоку інформації (ідей, продуктів діяльності);

·      застосування отриманих учасниками знань на практиці;

·      надання можливості кожному учаснику рефлексувати з приводу проведеного навчання.

Обладнання: роздатковий матеріал (роздрукована презентація, аркуші паперу для гри та навчальної вправи, стікери).

      Тренер. Психіка людини, формування її свідомості нерозривно пов’язані з її діяльністю і нею обумовлені. Тому особливе значення для забезпечення високої якості освіти має застосування вчителем на уроках діяльнісного підходу, що є одним з «китів», на яких «стоїть» сучасна педагогічна теорія і практика НУШ.

Та, перш ніж розпочинати серйозну розмову, давайте для розігріву розважимося: зіграємо у гру, що допоможе учасникам груп задіяти пам’ять, прискорити мислення, згуртуватися у пошуку швидкого вирішення поставленого завдання, обмінятися емоціями та ідеями.

Робота в групах. Інтелектуальна гра «Три П». Учасники поділені на 3 групи.

Сучасна українська мова налічує близько 256 тис. слів і включена до списку мов, які успішно розвиваються. Найбільш вживаною в українській абетці є літера «П».

І етап. Кожній групі видається аркуш паперу, на якому написано 1 слово (поняття, термін). Завдання: задіяти асоціативні зв’язки (уявлення, думки, почуття) та пояснити іншій групі це слово, використовуючи при цьому тільки слова на літеру «П» (не менше 3-х слів). Наприклад, слово «будинок» можна пояснювати так: «побудував – проживаю – приміщення». Коли слово відгадане іншою групою, вона пояснює 3-ма словами на «П» наступній групі своє слово. Та, відгадавши його, передає зміст отриманого нею слова 3-ма словами на «П» групі, яка починала і закінчує гру. Слова-асоціації учасники записують під заданим цій групі словом.

Слова для опрацювання: методика (прийоми, педагогіка, підхід, пошук, предмет, пізнавальний процес, підтримка…), самореалізація (планування, продуктивність, помисли, позитивне проектування, повсякденна праця, практична поведінка, потенціал, покликання, прагнення, прийдешнє…), діяльність (практика, починання, підприємництво, перетворення, поведінка, продукт, пізнання, праця…).

ІІ етап. Наступне завдання більш складне. Але спочатку – одна бувальщина.

Було це в далекому 1916 році. У купе потяга «Львів-Відень» їхали англієць, німець, італієць та відомий львівський юрист Богдан Костів. Балачки точилися навколо різних тем, заговорили й про мови: чия краща, багатша і якій належить світове майбутнє. Звісно, кожен заходився вихваляти рідну.

Українець довго думав, нарешті промовив:

–  Нашою мовою звучать понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих... Ви ж нічого не сказали про багатство й можливості ваших мов. Чи могли би ви, скажіть, своїми мовами написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з однієї літери?

–  Це неможливо! – відповіли англієць, німець та італієць.

–  Вашими мовами це неможливо, а українською – зовсім просто. Назвіть якусь літеру! – звернувся Костів до німця.

–  Нехай це буде літера «П», – відповів той.

–  Добре. Оповідання називатиметься «Перший поцілунок».

Популярному перемишльському поету Павлові Петровичу Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення: «Приїздіть, Павле Петровичу, – писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, – погостюєте, повеселитеся». Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів... Посадили Павла Петровича поряд панночки – премилої Поліпи Полікарпівни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав підібрані пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези Понятовського, прелюдії Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора – попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пива, принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливою, пироги, підсмажені пляцки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок. Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку. Поліна Полікарпівна попросила прогулятися Підгорецьким парком, помилуватись природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмілілому поету. Походили, погуляли... Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами. Побродивши парком, пара присіла під пророслим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувсь перший поцілунок: прощай, парубоче привілля, пора поету приймакувати.

Вражає: герой оповідання зумів скласти розповідь, використавши при цьому 176 слів виключно на літеру «П»! Вам же пропонується обмінятися аркушами паперу для гри, скласти 1-2 речення, близькі за змістом заданому групі слову, залучивши вже дібрані слова-асоціації та вставивши за необхідності додаткові слова на «П», після чого зачитати свої міні-оповідання.

Робота в групах

Дякую за гру! Переходимо до «розгляду справи по суті» тренінгу.

Міні-лекція «Діяльнісний підхід у шкільній освіті».

     Викладач. Діяльнісний підхід в освіті – це сукупність прийомів, способів і методів дій, спрямованих на розвиток ключових компетентностей і наскрізних умінь особистості, застосування теоретичних знань на практиці, успішну інтеграцію в соціум і самореалізацію, формування здібностей до самоосвіти і командної роботи.

Реалізація технології діяльнісного підходу в практичному викладанні забезпечується системою дидактичних принципів: мінімаксу (вибору найбільш «обережних» стратегій, різнорівневого навчання), психологічної комфортності, варіативності, творчості, діяльності, безперервності, цілісного уявлення про світ.

Діяльнісний підхід до організації навчання історії вимагає, щоб учні під час вивчення навчального матеріалу здійснювали повний цикл пізнавальних дій, а саме: сприймали навчальний матеріал, усвідомлювали його, запам’ятовували, тренувалися у застосуванні знань на практиці. Діяльність вчителя при цьому повинна складатися з таких елементів:

1)        планування (формулювання мети, вибір типу уроку, методів і прийомів навчання тощо);

2)        організація (підготовка технічних засобів навчання);

3)        стимулювання (збудження пізнавального інтересу учнів, розвиток у них почуття обов’язку та відповідальності);

4)        контроль і коригування (виявлення утруднень і недоліків у діяльності учнів, внесення коректив в організацію навчання);

5)        аналіз результатів.

У залежності від конкретного практичного напрацювання за діяльнісними технологіями визначають наступні типи уроків:

·     уроки відкриття нових знань (реалізують етап побудови нового поняття і встановлення зв’язків з іншими елементами системи);

·     уроки-тренінги (реалізують мету підготовки місця для нового поняття, практичного його опанування);

·    уроки-рефлексії (здійснюють корекцію нового поняття та встановлення зв'язків між новим і вже знайомими елементами системи);

·     уроки контролю (здійснюють контроль діяльності із використання знань та вмінь).

Діяльнісні технології орієнтовані на формування практичних умінь навчально-пізнавальної діяльності, при яких навчальна інформація виступає інструментом, що дає можливість якісно виконувати ту або іншу діяльність.

Діяльність вчителя:

·     визначає разом з учнями проблему навчального характеру в контексті знань, які треба засвоїти;

·     перед поясненням нового матеріалу учням ставить задачу виділити знання, за допомогою яких можна вирішити визначену проблему;

·     ставить задачу провести самостійний пошук знань з різних джерел інформації;

Діяльність учнів:

·     під час пояснення нового матеріалу ведуть записи інформації, ідей, за допомогою яких можна вирішити визначену проблему;

·     працюють колективно або індивідуально, в залежності від запропонованого методу організації навчальної діяльності;

·     під час спілкування висловлюють ідеї, використовують знання;

·     самостійно індивідуально вирішують проблему, вибудовуючи логічно знання стосовно проблеми.

Діяльнісний підхід на різних етапах уроку:

1.        Організаційний етап уроку. Створення учителем позитивного психологічного настрою, атмосфери щирості, коректної вимогливості.

2.        Підготовка учнів до засвоєння нових знань. Актуалізація та корекція опорних знань учнів та практичного застосування набутих вмінь.

3.        Вивчення нового матеріалу. Відпрацювання дій:

·           під час вивчення великого обсягу інформації – інтерактивні технології колективно-групового навчання «Навчаючи вчусь»;

·           для розв’язання складних проблем – інтерактивні технології кооперативного навчання (робота в малих групах: «Діалог», «Пошук інформації», «Коло ідей », «Мозковий штурм»).

4.        Закріплення пройденого на уроці. Неодноразове повторення фундаментальних понять та підсумкове повторення через фронтальне опитування, демонстрацію учнівських та вчительських презентацій, бесіду, практичну роботу, дидактичні ігри і т.д.

5.        Здійснення контролю та оцінки навчальних досягнень учнів. Учні вчаться давати об’єктивну самооцінку за виконання вправ.

Робота в групах.

Тренер. Пропоную за матеріалами переглянутого уроку «Терени творення сучасної України. Сусіди України» (курс «Вступ до історії», 5 кл.), роздрукованої презентації та отриманої під час тренінгу усної інформації заповнити у групах таблицю «Реалізація діяльнісного підходу на уроці», визначивши прийоми, способи і методи дій учителя та учнів на етапах:

І група – організаційного та підготовки учнів до засвоєння нових знань;

ІІ група – вивчення нового матеріалу;

ІІІ група – закріплення пройденого на уроці та здійснення контролю й оцінки навчальних досягнень учнів.

Групи виконують завдання, озвучують його результати.

Учасники тренінгу обговорюють результати заповнення таблиці, прикріплюють аркуші на дошці

Викладач. Як писав Л.С. Виготський, «те, що сьогодні дитина вміє робити в спілкуванні і під керівництвом, завтра вона стане спроможною виконувати самостійно». Отже, діяльнісний підхід є одним із найефективніших методів навчання. Через діяльність учні здобувають знання, уміння та навики, а вчитель постає як організатор навчальної пізнавальної діяльності учнів.

Рефлексія.

Тренер. Прошу виконати індивідуальні завдання на стікерах:

·         оцінити рівень власного прогресу в оволодінні знаннями і вміннями з використання діяльнісного підходу до навчання на уроках історії (за 12-ти бальною шкалою);

·         дати відгук про проведений тренінг одним словом;

·         озвучити свої відповіді;

·         наклеїти стікери на нижню частину аркушу паперу для гри «Три П»;

Аркуші розміщуються на дошці

Викладач. Дякуємо всім учасникам за плідну роботу. Працюймо й надалі з любов’ю – до себе, до дітей, до життя! Адже все, що робиться з любов’ю, приречене на успіх! Матір Тереза стверджувала: «Любов додає сил, оживляє, відроджує. Людина, яка працює без любові, тільки заради заробітку, ніколи не отримає хороших результатів. Можна працювати протягом багатьох годин з любов’ю до своєї справи і не відчути втоми. І можна знесилитись після декількох хвилин роботи, якщо ви робите її з холодним серцем, без любові. Люди запитують себе, як стати невтомним. Секрет простий: любіть те, що ви робите, і тих, для кого ви це робите». Прислухаємося до порад цієї мудрої жінки!