Алгоритм і зміст роботи вчителів-предметників на окремих етапах індивідуального науково-методичного проекту

Петряєва Т.С.,

 методист КНМУ «П’ятихатський РМК»

I.    Підготовчий етап (2015/2016 н.р.):

·    Визначення теми, мети і завдань проекту, обґрунтування актуальності, новизни і практичної значимості даного дослідження;

·   Довгострокове та річне планування роботи над визначеною проблемою;

·   Вивчення теоретичних основ проблеми, аналіз наукової психолого-педагогічної літератури та передового педагогічного досвіду;

· Участь у науково-методичних заходах (інструктивно-методичних засіданнях, тренінгах, практичних заняттях, ділових іграх тощо);

·   Початкова діагностика стану в межах проблемної ситуації (опитування, анкетування, тестування, моніторингові дослідження).

II.    Організаційно-моделюючий етап (2016/2017 н.р.):

·        Річне планування роботи над проектом;

·        Освоєння методики реалізації проекту, апробація інновацій;

·     Участь у науково-методичних заходах (науково-методичних семінарах, методичних практикумах, панорамах ідей, дискусіях, проблемних столах, ділових іграх тощо);

·       Аналіз проміжних результатів роботи над проблемою.

III. Креативний (продуктивно-діяльнісний) етап (2017/2018 н.р.):

·       Річне планування роботи над проектом;

·  Формування і презентація власного досвіду роботи з науково-методичної проблеми (оформлення розробок, портфоліо, збірок тощо);

·       Участь у науково-методичних заходах (науково-практичних семінарах,   круглих столах, майстер-класах тощо);

·        Аналіз проміжних результатів роботи над проблемою.

IV.   Коригуючий (результативно-узагальнювальний) етап (2018/2019 н.р.):

·        Річне планування роботи над проектом;

·    Кінцеві моніторингові дослідження, створення банку статистичних результатів опрацювання проблеми;

·   Корекція, систематизація та узагальнення результатів проектної діяльності;

·    Розробка практичних рекомендацій щодо ефективного вирішення проблеми та впровадження напрацьованого досвіду в педагогічну діяльність колег;

·        Участь у науково-методичних заходах (науково-практичних семінарах, конференціях тощо);

·        Підготовка матеріалів до педагогічних виставок, ярмарків, творчих звітів, друку у фахових виданнях.

V.  Підсумковий (пропагандистсько-консультативний) етап (2019/2020 н.р.):

·        Річне планування роботи над проектом;

·  Участь у науково-методичних заходах (педагогічних конкурсах, фестивалях, мозаїках, оглядах, виставках, ярмарках, вернісажах тощо);

·     Пропаганда і розповсюдження цінного педагогічного досвіду через періодичні фахові видання, освітні сайти.

P.S.: "В уставах порядки писаны, а время и случаев нет, а посему не следует держаться устава, яко слепой - стены" (Петр I).

7 кадрів: Бахайські сади Ізраїлю

Петряєва Т.С.

З глибокою вдячністю Олександру та Ользі Кіперварг

Багато років тому в одному з дитячих журналів, які виписувалися для доньки, я зустріла статтю «Бахаїзм» Олександра Бородіна, з якої і дізналася про наймолодшу з релігій на Землі. 
     Названо її на честь засновника Баха-Улли (1817-1892 рр.) – іранця за національністю, пов’язаного долею з історією сучасного Ізраїлю. Переслідуваний на батьківщині за віру, він був довічно ув’язнений у старовинному місті Західної Галілеї Акко, що використовувалося турками-мусульманами у ХІХ столітті як місто-в’язниця.

 

 Усипальня Баха-Улли та музей бахаїзму в саду Бахаї

на північній околиці  м. Акко

 Ось деякі з тверджень Баха-Улли: «Світ – єдина країна і всі люди – її громадяни», «Добробут людства, його спокій і безпека недосяжні, поки твердо не встановиться його єдність», «…безплідні чвари та руйнівні війни минуть, і настане найбільший мир». Він вважав, що починається відродження людства, і в такий критичний час потрібно:

-         відмовитися від будь-яких забобонів, насильства та воєн;

-         забезпечити рівні права жінкам і чоловікам;

-        усвідомити, що всі релігії єдині у головному і відрізняються тільки мірою божественного одкровення;

-         усунути крайні прояви бідності та багатства;

-         домогтися загальної освіти;

-         переконати кожного самостійно шукати істину, не покладаючись на ідеологів та політиків;

-         створити всесвітню федерацію народів і держав;

-         визнати, що релігія – в гармонії з розумом і науковим пошуком.

Бути справжнім бахаї просто і складно водночас: до общин бахаїв, у яких немає священиків і які збираються по суботах за чашкою чаю, нікого не вербують і  не запрошують. Бахаї не пиячать, не вживають наркотиків, не брешуть, не пліткують, не зловтішаються. Дотримуються законів країни, в якій живуть, визнають святість шлюбу. Постяться, тільки коли здорові. Справи і життя присвячують самовдосконаленню і Богові, а через нього – добру. Всяку роботу, що виконується у дусі служіння людству в тій сфері, де кожна людина може найкращим чином реалізувати свої здібності, розглядають як богослужіння.

«Бог відкривається через природу», – говорив Баха-Улла своєму сину. І той після смерті батька носив землю й воду, закладаючи і підтримуючи сад навколо його усипальні. Коли бахаї купили цю ділянку, вони інтегрували вже підрослі оливкові дерева в сад, оформлений у регулярному стилі ландшафтного дизайну. Сьогодні він – місце паломництва бахаїв, один з об’єктів, занесених до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

 Центральна  алея саду, що веде до усипальні Баха-Улли

Сад має рівнинний рельєф і поділяється на внутрішню (обмежено відкриту для відвідувачів) та зовнішню, більш доступну для бажаючих його побачити, частини. Чіткі симетричні композиції, правильні геометричні форми, ідеально прямі доріжки, покриті гравієм, акуратно підстрижені зелені живоплоти, яскраві бордюри та клумби з червоних пеларгоній прикрашають сад. Охайні смарагдові газони правильної форми надають йому парадного вигляду. Вертикальні акценти створюють стрункі кіпариси, акації з пишними кронами та інші високорослі дерева, більшою мірою вічнозелені. Вздовж алей вишикувалися білосніжні обеліски і темні вазони, що виконують функцію садової скульптури. «Кімнати», сформовані високими фігурними живоплотами, запрошують до затишних куточків у саду... Регулярний стиль таки залишається неперевершеним, дивуючи витонченістю, розкішшю і благородством ліній! Навіть ковані брами і решітки служать прекрасним обрамленням саду, тож не дивно, що його називають райським.

     
     Бахаї вірять у те, що фізична краса і гармонія людини з природою  – віддзеркалення її духовних якостей. Вони так само старанно стежать за садом, як за своїм власним тілом, і – його краса знімає стрес, заспокоює, умиротворяє, очищає і заряджає організм світлою енергією, відновлює душевну рівновагу.

На горі Кармель у Хайфі, де розташований Всесвітній центр бахаї, також є  сад –  місце паломництва для послідовників цієї релігії. І він також внесений до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

 Сад Бахаї у Хайфі

(вигляд з верхнього майданчика з видом на місто, порт  і Середземне море)

 Велич Бога, його прихильність до людей передані в гармонії прекрасних бахайських садів. Доглядають за садом у Хайфі, спроектованим видатним архітектором Фаріборзом Сахба (чого вартий тільки храм Лотоса в Індії, автором проекту якого був саме він!) близько 100 садівників – волонтерів-бахаїв з різних держав світу. Для відвідувачів сад відкритий з 2011 року, проте потрапити до нього проблематично навіть із завчасно організованою екскурсією (у туман, дощ, сніг сад закривається з метою запобігання травматизму на слизьких доріжках і сходах). Мені, наприклад, так і не вдалося це зробити. У пам’яті – види знизу, збоку і зверху, в сновному через решітку огорожі. Проте все одно залишилося враження неповторності й неперевершеності його краси. Де ще сьогодні можна побачити «висячі» сади? Дев’ятнадцять терас, залитих сонцем і вкритих квітучими клумбами, кіпарисами, пальмами, апельсиновими деревами, різнокольоровим каскадом збігають з гори. Коли ж ніч спадає на землю і включається підсвітка терас, то здаля вони стають схожими на дорогу, що веде до неба...   Ось воно – восьме диво світу!

Фото автора

7 кадрів: «Тростянець» – ландшафтне диво Чернігівщини

Петряєва Т.С.

Видатною пам’яткою садово-паркової архітектури українського Лівобережжя середини ХІХ століття, ландшафтним дивом Чернігівщини є державний дендрологічний парк «Тростянець» Національної академії наук України. Парк,  площа якого складає понад 204 га, створений зусиллями і коштом Івана Михайловича Скоропадського – нащадка гетьмана Івана Скоропадського (1708-1722 рр.) і діда останнього гетьмана України Павла Скоропадського (1918 р.). 

На фоні лісового масиву, у центрі якого знаходиться рукотворний гірський куточок з високими пагорбами, спокійна гладь ставків, неймовірна краса затишних мальовничих галявин, свіже повітря, гармонія та спокій природи приваблюють численних туристів. Парк входить до трійки найкращих дендропарків України (поряд із «Софіївкою», що в Умані на Черкащині, та «Олександрією», що у Білій Церкві на Київщині).

Будівництво парку розпочалося зі створення Великого ставу, який нині розділяє його територію на дві частини, сполучені греблею. До того на цьому місці був звичайний струмок, який було штучно збільшено до 1300 м у довжину і 100 м в ширину. З різних сторін ставу шляхом поглиблення балок і насипання гребель було створено два менших за розмірами ставка – Лебединий і Куциха. Головною окрасою ставів є лебеді, які зовсім не бояться людей.

У 1834 році по берегах ставків були зроблені перші посадки місцевих саджанців ялини, тополі, пізніше – берези, липи, клена, дуба. Згодом насадження доповнилися саджанцями екзотичних видів, що доставлялися з Риги, Петербурга, Парижа, Києва, Нікітського ботанічного саду та ін. Не всі вони приживалися, тож практикувалося щеплення екзотів на місцеві види (південних дубів на місцевому дубі, кедра сибірського на сосні звичайній тощо). І нині на окремих деревах видно місця з’єднання підщепи з прищепою. Одночасно створювалися захисні насадження: степові ділянки за межами парку заліснювалися смугами чи галявинами сосни, берези, ялини, дубу.

      Влаштуванню розсадника, оранжерей, теплиць, фруктового саду, вирощуванню багатьох рідкісних видів хвойних сприяв вчений-садівник, уродженець Ельзасу Карл Шлінглоф, якого у 1857 р. запросив до себе Іван Скоропадський. У розсаднику висівали дуб, ясен, берест, робінію звичайну, липу, всі види хвойних – переважно сосни та модрини. Тут же вирощували саджанці рідкісних видів дерев. У Тростянці вперше на Лівобережній Україні були випробувані ялиці грецька та Фразера, головчастий тис кістянковий, ялини Алькокка та червона, сосни осиста, скручена, кедрова корейська та Жеффрея, туя гігантська, туйовик пониклий, болотний кипарис звичайний, клени завитий, голий, пенсільванський та колосистий, аморфа сивувата, береза чорна, каракас китайський, гледичія люта, дуб черепитчастий, липа маньчжурська, в’яз американський, чекалкін горіх горобинолистий та інші.

З кінця 1850-х років на протилежному господарській садибі березі Великого ставу почалося створення рельєфного ландшафту. В результаті протягом 30 років були насипані гори-кургани висотою до 35 м, що нагадують Альпи. Кудлата, Дідова, Сторожова та інші «гори» обсаджувалися деревами, в основному соснами, та кущами. Низькорослий ялівець козацький, яким покрито крутосхили «гір» та береги ставків, створює неперевершений художній ландшафт, який ефективно виконує ґрунтозахисну функцію, не допускаючи змивів та ерозії ґрунту. А колись тут була безліса рівнина, пересічена неглибокими балками та болотистими низинами вздовж струмка…

  

 У парку щільно засаджені ділянки розділені прогулянковими доріжками і несхожими одна на одну галявинами. Тут можна побачити як знайомі дерева, так і зразки екзотичної рослинності.

  

     Ділянки зі штучно сформованим рельєфом Тростянця можна було б віднести до альпійського типу садово-паркового ландшафту, проте для оформлення гір тут не використовувалося каміння, що звичайно є головним компонентом при формуванні альпійських ландшафтів. Значна територія парку може розглядатися як парковий тип садово-паркового ландшафту, оскільки на галявини в ньому припадає більше третини площі. Але гайки, розташовані серед галявин, часто мають значні площі, в них сформувалися лісові умови. У парку є великі масиви та захисна смуга з сосни уздовж меж, які слід віднести до лісового типу садово-паркового ландшафту. Лучні ландшафти трапляються на дні балок (зокрема, у балці Куциха). Тож дендропарк – це складне поєднання паркового і лісового типів садово-паркових ландшафтів, та ще й на штучно сформованому рельєфі.

«Тростянець» – найбільший за площею дендрологічний парк в Україні, що зберігся у первісному вигляді. Розпорядженням Кабміну 2004 року колекції рослин, які є основою його ландшафтних насаджень, надано статус «Національного надбання України». Для його збереження розроблено методику реконструкції насаджень, головним елементом якої є вирубування малоцінних дерев на значних площах, насадження молодих рослин не на місці, де колись росли цінні дерева, а поряд, та створення газону там, де загинули дерева. Науковий підхід до реконструкції насаджень та наполеглива праця співробітників дендропарку дають нам можливість і сьогодні милуватися чудовими краєвидами та вселяють надію, що й наші діти та онуки матимуть таку можливість.

Фото автора

7 кадрів: Опішне – столиця українського гончарства

Петряєва Т.С.

З 1999 року кожного першого тижня липня в Україні святкують Національний день гончарства. У столиці українського гончарства, одному з центрів культурної самобутності українців – старовинному козацькому містечку, а нині селищі міського типу, Опішному, що на Полтавщині, проводиться у ці дні фестиваль-ярмарок. Він проходить на території музею-заповідника українського гончарства, розташованого на мальовничому пагорбі понад річкою Ворсклою. 

 Багатофігурна гончарна композиція «Доброго ранку, Опішне!»

львів’янина Михайла Дідківського привітно зустрічає кожного  на вході до музею

Упродовж останніх трьох тисячоліть на цій території інтенсивно розвивалося гончарство. Ще 100 років тому в містечку працювали близько тисячі гончарів, вироби яких експортувалися на різні континенти. Опішненська кераміка стала етнічним символом нашої національної культури, світовим мистецьким брендом. Ось чому саме тут 1986 року був заснований Музей гончарства, що згодом перетворився в етномистецький науково-дослідний і культурно-освітній заклад, на базі якого у 1989 р. почав формуватися Державний музей-заповідник українського гончарства. У 2001 році, враховуючи значення музею-заповідника у збереженні, вивченні та популяризації гончарної спадщини українців, йому надано статус національного. Сьогодні він є провідним вітчизняним закладом з дослідження гончарства та кераміки.

У садово-парковій експозиції монументальної керамічної скульптури на подвір’ї музею-заповідника просто неба представлена колекція авторських робіт (понад 150) відомих майстрів з різних регіонів України – учасників Національних симпозіумів гончарства. Серед них вражає «Лев при двох головах» опішненського майстра, лауреата Шевченківської премії Василя Омеляненка (під відкритим небом вона стоїть тут ще з 1997 року!), проте особливо приваблюють роботи інших гончарів, у яких сконцентрована і народна мудрість, і гумор, і сатира: «Рибалки», «Допитливі сусіди», «Сядемо під перелазом, заспіваймо пісню разом!».

Фондові колекції музею представляють гончарні вироби з усіх традиційних центрів гончарства України, роботи провідних українських художників-керамістів. Їх тут понад 40 тисяч – мисок, тарілок, глечиків, горщиків, дитячих іграшок, свічників, статуеток, глиняних панно…

При музеї працює республіканська спеціалізована бібліотека з проблем українського та світового гончарства (близько 100 тис. одиниць зберігання).
     У вартість екскурсії по музею входять відвідини одного з чотирьох меморіальних музеїв-садиб видатних опішненських митців і колекціонерів місцевої кераміки: майстрів Олександри Селюченко і Леоніда Сморжа, родин Пошивайлів та Кричевських.

Здавна опішненська кераміка відома і шанована у різних державах світу. І тепер сюди приїздять з різних країн, щоб насолодитися красою народного гончарного мистецтва. В одному із залів музею можна взяти майстер-клас і власноруч виготовити мисочку чи глечик. І, звичайно ж, отримати на пам’ять свистунця – глиняну іграшку-пташку – зворушливу забавку для малечі і приємну згадку про подорож для дорослих.

Фото автора