7 кадрів: "Хутір Надія"

Петряєва Т.С.

Державний заповідник-музей «Хутір Надія», розташований поблизу с. Миколаївка на Кіровоградщині, є визначною історико-культурною пам’яткою України. Його історія пов’язана із життям І.К. Тобілевича (29.09.1845 – 15.09.1907) – славетного українського драматурга, актора, театрального критика, теоретика і організатора театральної справи в Україні, відомого під псевдонімом Карпенко-Карий.

Народився Іван Карпович Тобілевич у родині збіднілого дрібного шляхтича Карпа Адамовича Тобілевича, прикажчика великих поміщицьких маєтків. Працюючи в маєтку Золотницьких у містечку Саксагань на Катеринославщині (нині с. Саксагань П’ятихатського району Дніпропетровської області), він зустрів моторну і вродливу панську покоївку Євдокію Садовську, щиро покохав її і викупив із кріпацтва (звідси сценічні псевдоніми братів і сестри Івана Карповича Миколи Садовського, Панаса Саксаганського та Марії Садовської). Ще кріпачкою дівчина скрізь подорожувала з панами, відвідувала з ними різні театральні вистави. Пам’ять у Дуні була виняткова, і вона вивчила напам’ять всю п’єсу «Наталка Полтавка», вміла зображати різних її дійових осіб. Слух і голос Євдокія Зінов’ївна мала чудові, від неї діти, які народилися вже поблизу Єлисаветграда, навчилися співати українських народних пісень. Так захоплення театром полонило всіх Тобілевичів.

На 11 гектарах степу, що дісталися у спадщину дружині Івана Карповича, Надії Тарковській, Карпом Тобілевичем, батьком Івана, було закладено хутір. Згодом і сам Іван Карпович обирає садибу постійним місцем проживання своєї багатодітної  родини (в сім’ї було 7 дітей). Тут з роками виникає життєдайна зелена оаза: зростають крислаті дуби, стрункі осокори, ясени, гледичії, тополі, фруктові дерева, більшість з яких нагадують про перебування в гостях у драматурга корифеїв українського театру Марка Кропивницького, Марії Заньковецької, Михайла Старицького, братів Миколи Садовського і  Панаса Саксаганського та сестри Марії Садовської-Барілотті (Іван Карпович пропонував кожному своєму гостю посадити  дерево).  
       Спільними зусиллями навколишніх селян та господаря було викопано став у формі підкови, облаштовано чоловічу і жіночу купальні. 

      Назвав хутір Іван Карпович на честь дружини, яка померла 1881 року. Буквально в останній рік свого життя він добудував другу половину житлового будинку, заповівши, щоб на хуторі народжувались усі його онуки і правнуки. Заповіту нащадки дотримувались – тут з’явилися на світ восьмеро його онуків, усі правнуки та шестеро праправнуків. Після смерті І. Карпенка-Карого на хуторі господарював його син Юрій Тобілевич, агроном за освітою. У 1925 р. урядовим рішенням садиба була залишена родині Тобілевичів.

«Хутір Надія» був творчою лабораторією Івана Тобілевича: тут ним написано 11 із 18 п’єс. У художньому осмисленні суспільних процесів, буття людини він найкраще реалізував себе в жанрі комедії, створивши цілу галерею типових образів того часу в комедіях «Сто тисяч», «Хазяїн» та ін. Тут же, на хуторі, ним були написані історичні драми «Сава Чалий», «Гандзя». Усі п’єси відзначаються глибоким соціальним змістом і становлять цілу епоху в українській драматургії.

 

      1956 року  «Хутір Надія» оголошений державним заповідником-музеєм, першим його завідувачем став онук Карпенка-Карого Андрій Юрійович Тобілевич.

 Сьогодні до комплексу садиби входять: батьківська хата, меморіальний будинок, приміщення літературно-меморіального музею, парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва «Хутір Надія» і ставок. Перед музеєм встановлено пам’ятник-погруддя І. Карпенка-Карого (робота скульптора О. Ковальова). У 2007 році на честь Надії Тарковської-Тобілевич відкрито пам’ятну стелу роботи скульптора В. Френчка. У фондах зібрань музею-заповідника «Хутір Надія» – більш як 2 тисячі предметів, значна частина з яких передана сім’єю Тобілевичів-Тарковських. На території заповідника працює музей історії українського хореографічного мистецтва (саме на сцені театру корифеїв народився і пішов у життя український сценічний танець).

     Кіровоградщина по праву вважається колискою української драматургії, адже тут, у Єлисаветграді, в 1882 році було відкрито перший український професійний театр, де і працювали його фундатори Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Микола Садовський, Панас Саксаганський та інші видатні актори. У 1970 році тут, під час святкування 125-річчя від дня народження І. Карпенка-Карого, за участі найвидатніших українських письменників та діячів театру започатковано щорічне свято театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти», що з 1990 року стало Всеукраїнським.

Традиційно святкування розпочинається на території заповідника-музея «Хутір Надія». Цього року у «Вересневих самоцвітах» виступили із виставами аматорські театральні колективи з Кіровоградщини та зарубіжжя, пройшли традиційні Кропивницькі читання у виконанні акторів Кіровоградського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Марка Кропивницького та театральне дійство «Блажен народ, що мав такого сина», присвячене постаті видатного українського драматурга М. Кропивницького. 

      Під час урочистостей 26 вересня 2015 року відбулася презентація 2-гривневої пам’ятної монети «Іван Карпенко-Карий», присвяченої 170-річчю від дня його народження. Вперше за історію проведення «Вересневих самоцвітів» у святкуванні взяла участь Герой України, народна артистка України і лауреат Шевченківської премії Ада  Роговцева, тож  голова облдержадміністрації   С. Кузьменко презентував їй перший екземпляр пам’ятної колекційної монети.   

      Вперше відкривав і завершував свято виступ військового оркестру Кіровоградського гарнізону.

      Щорічно «Хутір Надія» відвідують до 4 тисяч гостей з різних регіонів України та зарубіжжя. Це не так багато, хоча він, без сумніву, стане емоційною окрасою подорожі Україною для кожного туриста без винятку.

Фото автора

7 кадрів: Шацький національний природний парк

Петряєва Т.С.

  

       Територія північно-західної частини Шацького району Волинської області, на якій знаходиться одна з найбільших озерних систем Європи (понад 30 озер), називається Шацьким поозер’ям. Це рівнина в межах Поліської низовини. 

Озеро Перемут

Озера, що лежать серед болотних і лісних ландшафтів, утворилися внаслідок нагромадження піщаних відкладів і гальки та підвищення рівня ґрунтових вод наприкінці великого льодовикового періоду за умов незначного похилу території й відсутності постійного стоку. Тобто вони є реліктами гігантської післяльодовикової водойми, западини якої з часом поглибилися вимиванням вапняків підземними потоками. Проте деякі вчені вважають, що озера мають виключно карстове походження, а поява глибоких западин пов’язана з підняттям і опусканням окремих тектонічних блоків.

Задля збереження, відтворення і раціонального використання рідкісних природних комплексів у районі Шацьких озер, охорони водно-болотних угідь міжнародного значення, сприяння розвитку міжнародного співробітництва у галузі збереження біологічного та ландшафтного різноманіття у 1983 р. на базі державних ландшафтних заказників «Озеро Кримне», «Озеро Пісочне», «Озеро Пулемецьке», «Озеро Світязь» (оголошені у 1974 р.), зоологічної пам’ятки природи «Озеро Климівське», гідрологічних пам’яток природи «Болото Луки», «Болото Мелеване», «Болото Піддовге-Підкругле» (оголошені у 1975 р.) створено Шацький національний природний парк, підпорядкуваний Державному комітету лісового господарства України. До території парку входять ботанічний заказник загальнодержавного значення «Втенський», лісові заказники місцевого значення «Ростанський» та «Ялинник», іхтіологічний заказник «Озеро Соминець» та 4 ботанічні пам’ятки природи місцевого значення. У 2002 р. Шацькому НПП надано статус Біосферного резервату по програмі ЮНЕСКО МАБ. Більша частина його території є базою наукових досліджень Львівського НУ імені І. Франка і Східноєвропейського НУ імені Л. Українки  (м. Луцьк). Сьогодні його площа становить 49 тис. га. 

Озеро Люцимер

   Усього в сучасних межах парку 23 озера. За розмірами більшість озер невеликі, лише 5 з них мають площу водного дзеркала понад 200 га: Світязь, Пулемецьке, Луки, Люцимер, Остров'янське. 
     Окрім озер на території парку представлені як природні, так і трансформовані людською діяльністю екосистеми: природні ліси та різновікові лісові насадження, незаймані болота та меліоровані торфовища з системою канав, луки та сільськогосподарські угіддя. Ліси (соснові зеленомохові,  чорницеві, ялівцеві; вільхові, березові, грабово-дубові, дубово-соснові ліщинові), що приваблюють відвідувачів ягідними і грибними місцями, більше зосереджені на його сході. Прибережна смуга озер зайнята переважно очеретом, на глибинах трапляються угруповання жабурника, рдесників, водопериці, латаття білого, глечиків жовтих, куширу підводного та ін. Водні рослини відіграють велику роль у підтриманні функціонування озерних екосистем: прибережні зарості створюють умови для нересту риби, є місцем гніздування водоплавних птахів. До Червоної книги України занесено 28 видів флори парку. 

 Озеро Пісочне

В озерах водяться вугор річковий, окунь, плітка, щука, лин, лящ, карась, короп, сом, в’юн, є акліматизовані види (канадський сом, форелеокунь, чудський сиг, судак і сазан амурський). В окремих озерах водяться раки. Із «червонокнижних» тварин на території парку охороняються мідянка, лелека чорний, лебідь малий, жовта чапля, пугач, шуліка рудий, гага звичайна, журавель сірий, корольок червоноголовий, кутора мала, горностай та ін. Під час весняних та осінніх міграцій у цьому районі зупиняються більше 10 тис. особин птахів (качок, гусей, лисок, нирків, чайок, куликів). 
     Шацькі озера живляться атмосферними і підземними водами. Влітку вода добре прогрівається, взимку озера замерзають. Дно вкрите переважно піщано-мулистими відкладами. Вода в озерах прісна, насичена розчиненим киснем, чиста і придатна для пиття. Її висока якість пояснюється відсутністю значних джерел забруднення.
     Поєднання численних озер з лісовими масивами, різноманіття рослинних угруповань та висока їх естетична цінність, добре розвинена транспортна мережа сприяють розвитку рекреації в цьому мальовничому куточку Західного Полісся. Справжньою перлиною парку є дивовижно привабливе озеро Світязь.

   Карстове озеро Світязь – найглибше озеро України. Його площа становить 27,5 км², довжина – 7,8 км, ширина – 4,1 км, берегова лінія – 30 км, максимальна глибина – 58,4 м, середня глибина – 7,2 м. Недарма озеро називають українським Байкалом. У 2008 році Світязь визнано одним із переможців Всеукраїнсього конкурсу «7 природних чудес України». 
     Походження назви озера дослідники пов’язують з ісландським словом «світло» або литовським «ранок». Світязь зачаровує своєю красою, прозорістю і м’якістю води, білим крейдовим ложем. У ясні дні в ньому віддзеркалює блакить неба,  дно видно на кількаметровій глибині, а в негоду воно вражає грізними темними хвилями. У східній частині озера є острів, вкритий великими деревами, серед яких переважають явори і липи. Озеро добре прогрівається влітку і цим притягує відпочивальників. Варто увійти до його кришталевої води, щоб відчути, як душа наповнюється світлою радістю.

Озеро Світязь

Вода у Світязі особлива: вона містить срібло, йод і гліцерин, тож має цілющі властивості. Волосся після купання у ній стає шовковистим, а шкіра – пружною, дрібні ранки й порізи швидко гояться.

Чимало людей приїздять сюди не тільки для того, щоб помилуватися красою найбільшого з вітчизняних озер, а й щоб помолитися у віками намоленому храмі, що височіє майже на самісінькому його березі.

Історики твердять, що уже в першій половині ХVІ ст. у с. Світязь, що лежить на березі озера, діяла православна церква. Після Берестейської унії 1596 року під тиском католицької Польщі вона стала уніатською. Після третього поділу Польщі у 1795 році ця територія була приєднана до Волині, тож розпочався процес повернення в православ’я. У відомості про церкву свя­тих апостолів Петра і Павла від 23.12.1796 року зазначено, що храм дерев’яний, старий, але до священнослужіння придатний. Проте 1834 року храм зго­рів від недопаленої свічки. У 1840-х роках стараннями представників родини польських магнатів Браницьких у Світязі споруджено муровану церкву. В часи УРСР вона, як пам’ятник архітектури, була взята під охорону держави.

Сьогодні у церкві навіть вдень панує напівморок. З тих далеких ча­сів тут збереглися іконостас, Райські ворота, Голгофа, ікони Спасителя, Богородиці та святителя Миколая. Світязяни люблять свій храм, дбають про його благоустрій, тут завжди багато живих квітів.

Петропавлівський храм на оз. Світязь

Білокам’яний храм, що вже близько 170 років височіє над мальовничим озером, отримав друге життя, ставши у 2006 році головним храмом чернечої громади. Петропавлівський чоловічий монастир Володимир-Волинської єпархії Української Православної Церкви МП – наймолодший з монастирів Волині.

Мало кому відомо, що Україна – лідер в області космічної радіофізики, а радіотелескоп УРАН-3 є національним надбанням України. Цей інформаційно-вимірювальний комплекс, призначений для дистанційного радіозондування штучних акустико-іоносферних збурень, розташований на березі Світязя. Він використовується для досліджень атмосферно-іоносферних зв’язків, що виникають у нижніх шарах атмосфери, невід’ємною частиною яких є землетруси, виверження вулканів, запуски ракет, потужні вибухи. Спостереженнями на КБР УРАН-3 вперше виявлено великомасштабну структуру радіовипромінювання космічних радіоджерел: залишки наднової А Кассіопеї та радіогалактики А Лебедя. На сьогодні це єдиний у світі радіотелескоп, що працює у декаметровому діапазоні радіохвиль.

Радіотелескоп «Уран – 3»

Шацьким озерам загрожує зневоднення через видобуток високоякісних крейди, вапняку і пісків із Хотиславського кар’єру в Білорусі, що знаходиться в 300 метрах від кордону з Волинською областю і розташоване нижче, ніж Шацькі озера. Взагалі може зникнути озеро Святе, а головна гордість краю – озеро Світязь – ймовірно обміліє і втратить більшу частину плеса. Від зниження рівня ґрунтових вод можуть постраждати унікальні вільхові й соснові ліси, заповідні болота… Тож зрозуміла тривога науковців, екологів, громадськості, влади України і Білорусі та міжнародних організацій за долю цього унікального куточка живої природи. На прилеглій до кар’єру території відбувається постійне відстеження тиску у водоносних горизонтах, щоб у разі можливої небезпеки своєчасно зупинити видобувні роботи. Адже жодна, навіть найкраща, крейда не варта втрати волинських озер і, передусім, такої блакитної перлини, як озеро Світязь!

Фото автора

7 кадрів: дендропарк "Олександрія"

Петряєва Т.С.

Одним із найбільших, найдавніших і найкрасивіших дендропарків України є «Олександрія», що знаходиться у м. Біла Церква на Київщині. 
     Історія створення цієї пам'ятки садово-паркового мистецтва пов'язана з історичним минулим Правобережжя, яке після Люблінської унії 1569 року і створення польсько-литовської держави  – Речі Посполитої – опинилося під владою польської шляхти. У 1774 р. Біла Церква була дарована королем Речі Посполитої коронному гетьману графу Франтішеку Браницькому в нагороду за розправу над учасниками селянсько-козацького повстання під проводом Максима Залізняка та Івана Гонти, що дістало назву «Коліївщина» (1768).

У 1781 р. у Санкт-Петербурзі Ф. Браницький за сприяння Катерини ІІ, яка бажала стабільного миру з Польщею і заохочувала шлюби між російськими дворянами і польською шляхтою, одружився з племінницею князя Григорія Потьомкіна Олександрою Енгельгардт і згодом подарував їй свій білоцерківський маєток. Графиня вирішила створити вишуканий парк у своїх володіннях. Серед глибоких ярів і вікових дубів вона сподобала будинок постоялого двору, який перетворила на літній палац. Пізніше поруч з палацом було збудовано комплекс будинків для родичів та гостей, що складали ядро парку (на сьогодні споруди не збереглися) і з’єднувались між собою зеленими тунелями з формованого грабу.

 

Одна з галявин парку тішить душу  величчю дерев і ароматом скошеного різнотрав'я

1791 року на руках у О. Браницької помер князь Потьомкін і вона отримала більшу частину його спадщини. На честь померлого графиня в глибині парку збудувала Ротонду – круглу в плані споруду, увінчану куполом, у центрі якої знаходився мармуровий бюст Г. Потьомкіна з написом під ним: «Полезен миром и войной, Екатеринин друг, благотворитель мой».
     Для будівництва парку були запрошені французький архітектор Мюффо, італійський архітектор Домінік Ботані, садівник зі Львова Август Станге та інші. До початку 30-х років ХІХ ст. на влаштування та декоративне оформлення «Олександрії», за підрахунками самої О. Браницької, було витрачено близько  4 мільйонів карбованців. 

                                                      Пам’ятник О. Браницькій   

В основу парку покладено лісостеповий ландшафт та існуючі дубові насадження. Рослини для парку завозилися з Польщі та інших країн Європи. В кожній з трьох балок парка були збудовані системи ставків, водоспадів та фонтанів. Для цього в парк доставляли кам’яні брили вагою до 6-8 тонн, облаштовували джерела, пересипали яри, споруджували загати для ставків, влаштовували острови на річці Рось.

 Атмосфера спокою і благодаті панує в парку сьогодні

     За модою того часу в парку будувались споруди в романтичному стилі: колонада «Луна» (зараз – улюблене місце закоханих: слово, сказане пошепки в одному кінці, луною віддається в іншому), «Китайський місток», «Руїни» та інші. Алеї парку прикрашали бронзові та мармурові скульптури, вази.

     «Китайський місток»   

                                                        

  «Руїни»

Три покоління графів Браницьких розбудовували парк. Під час громадянської війни 1918-1921 рр.  і радянсько-німецької війни 1941-1945 рр. парк зазнав величезних втрат. Тільки з 1957 р. почалися роботи з його відновлення, які не припиняються і в наш час. Сьогодні парк займає більше 200 га, налічує 25 водойм, 2500 видів рослин, в т.ч. з Південної Америки, Китаю і Японії: червоний дуб, тюльпанове дерево, магнолія Кобус, рододендрон японський та ін. Завдяки розгалуженій мережі доріжок та алей завдовжки понад 20 км тут можна заблукати, а щоб побачити усі будівлі, мости, скульптури, ставки, сходи та мальовничі галявини парку, знадобиться не один день. Тут однаково красиво у будь-яку пору року.

       Ансамбль парку доповнює своєю надзвичайною чарівністю річка Рось, що омиває всю його південну частину. На її березі, як і в парку, легко і спокійно дихається і думається.
     Не дивлячись на складні часи, які нині переживає наша країна, в парку не припиняється дослідницька діяльність, робота з відновлення і підтримання в належному стані пам'яток садово-паркового мистецтва. Сьогодні державний дендрологічний парк «Олександрія» Національної академії наук – це зелений скарб України, який вже давно заслуговує бути нанесеним на туристичну карту Європи.

Фото автора

Про конкурс учнівських проектів «7 кадрів»

Шановні колеги, вітаю!

Дехто з вас звертається до мене за новими ідеями, з питанням, що цікавого будемо робити далі. Поки ми зберемося у жовтні для детального обговорення нашої спільної роботи над новим обласним науково-методичним проектом «Освітні стратегії соціалізації особистості у громадянському суспільстві» (2015-2020 рр.), хочу запропонувати вам взяти участь у короткостроковому (жовтень-грудень 2015 р.) конкурсі учнівських проектів «7 кадрів».

Учнівський проект — індивідуальне або гру­пове учнівське дослідження, здійснене на основі вільного вибору учнів та їхніх інтересів.

Етапи

1. Підготовка (пропозиція, продумування, визначення теми, вибір проектного за­вдання — установча конференція / за­гальні збори).

2. Планування (визначення джерел інфор­мації, способів обробки та аналізу ін­формації, способів подання результатів, процедури і критеріїв оцінювання, роз­поділ завдань між членами групи — уста­новча конференція).

3. Дослідження (збирання інформації, ви­конання окремих міні-проектів — робо­та міні-груп).

4. Результат (звіт про виконання міні-про­ектів, аналіз інформації та формулюван­ня висновків, обговорення загального звіту — групові заняття).

5.  Подання результатів або звіт (захист проекту — підсумкова конференція / за­гальні збори).

6.  Оцінка результатів процесу.

Зразок роботи («7 кадрів: МЕЖИГІР’Я») можна подивитися на моєму блозі.

Задля забезпечення соціальної значимості проектів бажані:

- новизна (для автора, його рідних і близьких тощо) питань, що піднімаються;

- вибір тільки тих тем, що турбують, вражають або цікавлять учнів;

- використання авторських (власних, товаришів, батьків) фото, з уточненням їх авторства;

- перевага конструктиву і позитиву над негативом при розгляді гострих проблем;

- проект мають пронизувати власне ставлення, оцінка, почуття, емоції автора;

Обсяг проектів у паперовому вигляді – до 7 сторінок тексту (шрифт Times New Roman, міжрядковий інтервал – 1, кегль – 14, поля з боків аркуша паперу формату А 4 по 2 см, зверху і знизу – по 1,5 см; абзац - 1 см).

        Прошу перейти на сторінку від 1 грудня 2015 року і там у коментарях  розмістити проект і самі коментарі!
   
     З повагою, Петряєва Тетяна Степанівна.

7 кадрів: Межигір'я

Петряєва Т.С.

Напрочуд мальовничий і благодатний куточок нашої землі розташований поблизу Києва на правому, високому березі Дніпра, дуже пересіченому ярами. Берег поріс лісом, основні деревні породи – граб, сосна, дуб, вільха, біла акація... 

Це Межигір’я. Воно було відкрито для людей 23 лютого 2014 року, після перемоги Майдану і втечі його колишнього хазяїна, екс-президента Віктора Януковича. Заради утримання своєї власності Янукович не шкодував народних грошей. Тисячам відвідувачів відкрився вид на шикарний «клубний будинок» з дерева і граніту, наповнений фарфоровим посудом із позолоченими ложками і виделками, унітазами і умивальниками, дорогими свічниками, коштовними годинниками і люстрами; кілька вишуканих будиночків поменше, басейн, критий тенісний корт, спорткомплекс, боулінг, підземний тир, поле для гольфу, зоопарк, оранжереї, фазанарій, кінологічний центр…

   Територія колишньої резиденції дуже велика (136 га), на ній розташовано багато цікавих об’єктів, але мене особисто вразило багатство навколишньої природи, хоча і штучно створеної.

Рослини в дендропарк Межигір’я звозили з різних континентів, лише на культурні рослини витрачено 1 млн €. Тут висаджено величезну кількість декоративних дерев і кущів, облаштовано складну систему їх поливу.

На території парку розбито 12 штучних ставків, що живляться водою з десяти артезіанських свердловин. Стан води в ставках настільки контрольований, що із задоволенням живе в них і холодноводна форель, і теплолюбні красиво забарвлені золоті рибки, язі, кої. Підкуповує звичка останніх підпливати до людини на березі в надії на можливу підгодівлю. 

Рідкісні лучно-болотні рослини, грамотно підібрані і дбайливо посаджені навколо ставочків, не тільки радують своїм зовнішнім виглядом, органічно вписуючись у ландшафтний простір, але й підтримують у гармонії екосистему водойм. 

        Прикрашають ставки і численні фонтани, водоспади, мости і місточки.

    Межигірський зоопарк займає досить велику територію, на якій розташовані вольєри зі страусами, оленями, кабанами, муфлонами, антилопами, фазанами, але особливу цінність являють червонокнижні дрохви і степові журавлі, а для мене особисто – білі павичі, бо вперше я побачила їх саме тут!

     Колишня резиденція колишнього президента – це пам’ятка. Вже тільки з огляду на багатство природи Межигір’я, на думку багатьох, потрібно оголосити його ландшафтним заказником національного значення і зробити місцем відпочинку громадян України. Про його вражаючу красу можна багато говорити, та краще поїхати і побачити все на власні очі!

Фото Петряєвої Юлії