7 кадрів: "Хутір Надія"

Петряєва Т.С.

Державний заповідник-музей «Хутір Надія», розташований поблизу с. Миколаївка на Кіровоградщині, є визначною історико-культурною пам’яткою України. Його історія пов’язана із життям І.К. Тобілевича (29.09.1845 – 15.09.1907) – славетного українського драматурга, актора, театрального критика, теоретика і організатора театральної справи в Україні, відомого під псевдонімом Карпенко-Карий.

Народився Іван Карпович Тобілевич у родині збіднілого дрібного шляхтича Карпа Адамовича Тобілевича, прикажчика великих поміщицьких маєтків. Працюючи в маєтку Золотницьких у містечку Саксагань на Катеринославщині (нині с. Саксагань П’ятихатського району Дніпропетровської області), він зустрів моторну і вродливу панську покоївку Євдокію Садовську, щиро покохав її і викупив із кріпацтва (звідси сценічні псевдоніми братів і сестри Івана Карповича Миколи Садовського, Панаса Саксаганського та Марії Садовської). Ще кріпачкою дівчина скрізь подорожувала з панами, відвідувала з ними різні театральні вистави. Пам’ять у Дуні була виняткова, і вона вивчила напам’ять всю п’єсу «Наталка Полтавка», вміла зображати різних її дійових осіб. Слух і голос Євдокія Зінов’ївна мала чудові, від неї діти, які народилися вже поблизу Єлисаветграда, навчилися співати українських народних пісень. Так захоплення театром полонило всіх Тобілевичів.

На 11 гектарах степу, що дісталися у спадщину дружині Івана Карповича, Надії Тарковській, Карпом Тобілевичем, батьком Івана, було закладено хутір. Згодом і сам Іван Карпович обирає садибу постійним місцем проживання своєї багатодітної  родини (в сім’ї було 7 дітей). Тут з роками виникає життєдайна зелена оаза: зростають крислаті дуби, стрункі осокори, ясени, гледичії, тополі, фруктові дерева, більшість з яких нагадують про перебування в гостях у драматурга корифеїв українського театру Марка Кропивницького, Марії Заньковецької, Михайла Старицького, братів Миколи Садовського і  Панаса Саксаганського та сестри Марії Садовської-Барілотті (Іван Карпович пропонував кожному своєму гостю посадити  дерево).  
       Спільними зусиллями навколишніх селян та господаря було викопано став у формі підкови, облаштовано чоловічу і жіночу купальні. 

      Назвав хутір Іван Карпович на честь дружини, яка померла 1881 року. Буквально в останній рік свого життя він добудував другу половину житлового будинку, заповівши, щоб на хуторі народжувались усі його онуки і правнуки. Заповіту нащадки дотримувались – тут з’явилися на світ восьмеро його онуків, усі правнуки та шестеро праправнуків. Після смерті І. Карпенка-Карого на хуторі господарював його син Юрій Тобілевич, агроном за освітою. У 1925 р. урядовим рішенням садиба була залишена родині Тобілевичів.

«Хутір Надія» був творчою лабораторією Івана Тобілевича: тут ним написано 11 із 18 п’єс. У художньому осмисленні суспільних процесів, буття людини він найкраще реалізував себе в жанрі комедії, створивши цілу галерею типових образів того часу в комедіях «Сто тисяч», «Хазяїн» та ін. Тут же, на хуторі, ним були написані історичні драми «Сава Чалий», «Гандзя». Усі п’єси відзначаються глибоким соціальним змістом і становлять цілу епоху в українській драматургії.

 

      1956 року  «Хутір Надія» оголошений державним заповідником-музеєм, першим його завідувачем став онук Карпенка-Карого Андрій Юрійович Тобілевич.

 Сьогодні до комплексу садиби входять: батьківська хата, меморіальний будинок, приміщення літературно-меморіального музею, парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва «Хутір Надія» і ставок. Перед музеєм встановлено пам’ятник-погруддя І. Карпенка-Карого (робота скульптора О. Ковальова). У 2007 році на честь Надії Тарковської-Тобілевич відкрито пам’ятну стелу роботи скульптора В. Френчка. У фондах зібрань музею-заповідника «Хутір Надія» – більш як 2 тисячі предметів, значна частина з яких передана сім’єю Тобілевичів-Тарковських. На території заповідника працює музей історії українського хореографічного мистецтва (саме на сцені театру корифеїв народився і пішов у життя український сценічний танець).

     Кіровоградщина по праву вважається колискою української драматургії, адже тут, у Єлисаветграді, в 1882 році було відкрито перший український професійний театр, де і працювали його фундатори Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Микола Садовський, Панас Саксаганський та інші видатні актори. У 1970 році тут, під час святкування 125-річчя від дня народження І. Карпенка-Карого, за участі найвидатніших українських письменників та діячів театру започатковано щорічне свято театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти», що з 1990 року стало Всеукраїнським.

Традиційно святкування розпочинається на території заповідника-музея «Хутір Надія». Цього року у «Вересневих самоцвітах» виступили із виставами аматорські театральні колективи з Кіровоградщини та зарубіжжя, пройшли традиційні Кропивницькі читання у виконанні акторів Кіровоградського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Марка Кропивницького та театральне дійство «Блажен народ, що мав такого сина», присвячене постаті видатного українського драматурга М. Кропивницького. 

      Під час урочистостей 26 вересня 2015 року відбулася презентація 2-гривневої пам’ятної монети «Іван Карпенко-Карий», присвяченої 170-річчю від дня його народження. Вперше за історію проведення «Вересневих самоцвітів» у святкуванні взяла участь Герой України, народна артистка України і лауреат Шевченківської премії Ада  Роговцева, тож  голова облдержадміністрації   С. Кузьменко презентував їй перший екземпляр пам’ятної колекційної монети.   

      Вперше відкривав і завершував свято виступ військового оркестру Кіровоградського гарнізону.

      Щорічно «Хутір Надія» відвідують до 4 тисяч гостей з різних регіонів України та зарубіжжя. Це не так багато, хоча він, без сумніву, стане емоційною окрасою подорожі Україною для кожного туриста без винятку.

Фото автора