Ці дивовижні лишайники...

Петряєва Т.С.

Об’єднатися – значить вижити (А. де Барі)

Взимку, коли природа скупиться на барви, настає час лишайників, плями яких видно здалеку на оголених деревах, камінні, бетонних поверхнях. Вони є одними з найбільш загадкових організмів планети, що поширені по всій земній кулі, навіть в Арктиці та Антарктиді, і покривають 8% поверхні Землі. Деякі з них живуть настільки довго, що входять до числа найстаріших живих організмів планети. Наразі відомо біля 25 тис. видів лишайників, і щороку вчені виявляють і описують десятки і сотні нових невідомих видів.

У ліхенології (лат. Lichenes – лишайники) немає достовірних даних про те, коли вони виникли, лише припускається, що це сталося тоді, коли у процесі еволюції вже з’явилися великі групи грибів і водоростей (близько 400-500 млн років тому). Залишається невирішеним і питання, як виникли ці симбіотичні організми. Однією з причин міг бути «голод» грибів: в умовах недоліку живильних речовин гриби знайшли у водоростях гнучкого партнера, здатного забезпечувати їх необхідними органічними речовинами. З аморфних скупчень згодом стали розвиватися різноманітні життєві форми лишайників.

Оскільки основним формотворним компонентом цих організмів є гриби, то серед учених утвердилась думка, що лишайники – це не самостійна група рослин, а вид ліхенізованих грибів, які включають у своє тіло водорості: гриби харчуються поживними речовинами, що виробляють здатні до фотосинтезу водорості, а водорості, захищені від несприятливих зовнішніх факторів грибами, одержують можливість широко розселятися по Землі. Зазвичай гриб переважає за масою, від гриба залежить зовнішній вигляд тіла лишайника, особливості поширення, гриб утворює плодові тіла, тож назву лишайники отримують за назвою гриба.

Лишайники ростуть дуже повільно (2-3 мм за рік) на стовбурах і гілках дерев, кущах, живій і мертвій оголеній деревині, камінні, ґрунті, металі, бетонних поверхнях. Зелені, жовті, сірі, коричневі, білі й чорні утворення нагадують скоринки і нарости, інші – листочки чи кущі. Розрізняють такі форми тіла лишайників:

·      коркові, або накипні мають вигляд забарвленої кірочки, ледве помітного накипу або порошкоподібного нальоту до 0,5 см, діаметром від кількох міліметрів до 20-30 см. Ця група лишайників найбільш багата видами (близько 80%), що зустрічаються в різних умовах.

1 – Леціделла (Lecidella); 2 – Калоплака (Caloplaca); 3 – Лепрарія (Lepraria); 

4 – Леканора (Lecanora)

·       листуваті – зазвичай округлі пластини різного забарвлення, що виростають до 5-20 сантиметрів. Листуваті лишайники у порівнянні з накипними є більш високоорганізованими формами.

1 – Пармелія бороздчата (Parmelia sulcata); 2 – Меланеліксія оголена (Melanelixia glabratula);

3 – Ксанторія настінна (Xanthoria parietina); 4 – Фісція блакитно-сіра (Physcia caesia)

·       Кущисті – стеблоподібне тіло у вигляді кущиків, гриви довжиною від кількох міліметрів до 30-50 см, уснея – до 7-8 м. Прикріплюються до субстрату невеликими ділянками нижньої частини, а верхня частина розгалужена і піднята над поверхнею. За рівнем організації кущисті лишайники – вищий етап розвитку лишайників.

Евернія (Evernia) – рід лишайників родини пармелієві (Parmeliaceae)

Лишайники відіграють значну роль у покриві тундрових та лісових екосистем, є цінним кормом для північних оленів, беруть участь у грунтоутворенні, у пустелях закріплюють піски, використовуються людиною для отримання антибіотиків, барвників, лакмусу, фіксаторів ароматів, здійснення біоіндикації навколишнього середовища тощо.

Кількість видів лишайників у містах, площа покриття ними дерев та інших субстратів значною мірою залежить від рівня індустріалізації території та забрудненості повітря. У середмісті П’ятихаток стан довкілля дозволяє краще розвиватися накипним і листуватим, у меншій мірі – кущистим лишайникам. У місцях, де є хоч невеличкі угруповання старих беріз, тополь, ясенів, каштанів та інших дерев листяних порід, можна побачити чудовий приклад співіснування різних видів лишайників.

Примітка: усі використані у статті фотографії зроблено у середмісті П’ятихаток.

До речі, лишайники, що живуть на деревах, не завдають їм безпосередньої шкоди, оскільки не паразитують на них, проте можуть бути місцем розмноження комах-шкідників. Якщо ж вони, розростаючись, покривають значну частину дерева, то можуть порушити процес виведення зайвої вологи і газообміну між його внутрішніми живими тканинами і навколишнім середовищем. У таких випадках кору плодових дерев рекомендується очищати.

Взагалі-то лишайники невибагливі до умов існування: переносять холод, спеку і майже повне висихання. Проте, стійкі до несприятливих умов у природному середовищі, вони беззахисні перед діяльністю людини. Вирубування лісів, пожежі, видобуток корисних копалин, забруднення атмосфери викидами фабрик і заводів (оксидами сірки, азоту, важких металів) – ось основні причини зникнення або скорочення популяцій багатьох видів лишайників.
     У Європі значна частина лишайників потребує охорони. Так, у Польщі до Червоної книги внесено 55% лишайникової флори держави. До списку лишайників Червоної книги України входять 52 види, з них 26 мають природоохоронний статус «вразливий», 21 – «рідкісний», 5 – «зникаючий». Більшість таких лишайників зустрічаються на степових грунтах і на корі старих дерев у Карпатах і Криму. Для збереження розмаїття лишайників, як і всієї фауни і флори окремих територій, створюється світова мережа біосферних резерватів під патронатом ЮНЕСКО. На даний час нараховується 669 біосферних резерватів у 120 країнах, у тому числі 16 транскордонних об’єктів. В Україні діють 8 резерватів, з них 4 – транскордонні:

1.      Асканія Нова, 1984 (Херсонська обл.);

2.      Чорноморський біосферний заповідник, 1983 (Херсонська та Миколаївська обл.);

3.      Карпатський біосферний заповідник, 1992 (Закарпатська обл.);

4.      Деснянський біосферний резерват, 2009 (Сумська обл.);

5.      Дунайський біосферний заповідник, 1998 (Одеська обл., Румунія);

6.      Східні Карпати, 1998 (Закарпатська та Львівська обл., Польща, Словаччина);

7.      Західне Полісся, 2012 (Волинська обл., Польща, Білорусь);

8.      Розточчя, 2019 (Львівська область, Польща).

А ще у нашій державі функціонують природні заповідники (19), національні природні парки (49), заказники (2632), регіональні ландшафтні парки (44), заповідні урочища (774) та інші природоохоронні території.

Проте як зберегти світ лишайників поза межами таких територій? В умовах міста це важко зробити, а на природних ділянках річкових долин та лісових деревостанів варто утримуватися від боротьби з наявністю старих та сухих дерев, вітровалу, оскільки саме вони дозволяють розвиватися величезній кількості організмів, зокрема лишайників.

Фото автора