Петряєва Т.С., методист КНМУ «П’ятихатський РМК»
Степ – це рівнина у помірних і субтропічних зонах Північної і Південної півкуль Землі переважно з трав’янистою рослинністю, в основному злаковою, на чорноземних і каштанових ґрунтах.
Клімат степів посушливий, з нечастими, але потужними дощами. Степові рослини пристосовані до дефіциту вологи. Основна їх біомаса знаходиться під землею у масивних коренях, бульбах, цибулинах (поширена в Інтернеті світлина наочно це демонструє). Саме тому вчені, жартуючи, називають степ «лісом догори ногами». Біля поверхні грунту трави мають щільну кореневу систему і разом з відмерлими рештками рослин утворюють дерен. Коли йдуть дощі, рослини поглинають вологу максимально, а коли літня спека випалює степ, відмирає лише та частина рослин, що знаходиться на поверхні грунту. Основна ж їх частина під землею та насіння, що впало на землю, очікують наступної весни, щоб відродитися – за аналогією до образу міфічного фенікса, чарівного птаха, який є символом вічного оновлення, перемоги життя. Передбачаючи свій кінець, він влаштовує гніздо з пахучих трав, в якому його спалює сонце. Та згодом птах, воскресаючи з попелу, відроджується знову молодим. Як на мене, міф досить точно відображає природні процеси в степу!
На природну зону степів припадає 13% земної поверхні. Степи є на всіх континентах, окрім Антарктиди. Найбільша у світі зона степів – це Великий Степ, що простягається на понад 7 тис. км в Євразії від земель Угорщини через Румунію, Молдову, Україну на заході та через Росію, Казахстан, Таджикистан, Узбекистан, Киргиз-стан, Монголію до земель Китаю на сході. На півдні України (частина Харківської та Кіровоградської областей, Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська, Миколаївська, Одеська області, рівнинні частини республіки Крим) знаходиться Понтійський (Чорноморсько-Каспійський) степ – екорегіон великого Євразійського степу.
Інший великий терен степу – прерія – розташований у Північній Америці на Великих рівнинах у центральних штатах США й Західній Канаді. У Південній Америці степи (пампи) вкривають Аргентину, Уругвай, частину Бразилії.
Жодна з природних зон світу за останні 150 років не зазнала таких катастрофічних змін, як степова. Землі масово розорюються. Степ як природна екосистема та екологічна ніша живої матерії – на межі зникнення. Так, український степ займає 40% усієї площі країни, але справжнього, повноцінного (заповідного) степу залишилося менше 1% її території. Природна колиска українського етносу – степ – зазнав перебудови корінної (ландшафтної) структури біома.
Починаючи з трипільських часів на безкраїх степових просторах відбувався розвиток побуту, культури і світогляду наших пращурів, формувався волелюбний дух народу, його самосвідомість. Територію степу у межах сучасної України населяли кіммерійці, прадавні слов’яни, тиверці, уличі, скіфи, сармати, гуни, половці, запорожці... Природу степу вони одухотворювали й оспівували.
Осідлаю кониченька, коня вороного,
Нехай несе в чисте поле мене, молодого.
В чистім полі тирса шумить, катран зеленіє,
В чистім полі своя воля, аж серце німіє.
Це слова з однієї з козацьких пісень, збережених фольклорними ансамблями Дніпропетровщини «Криниця», «Знахідка», «Богуславочка» і «Первоцвіт» (явище виконання ними степових пісенних творів включено до Списку Всесвітньої нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО у 2016 р. як «Козацькі пісні»).
Дух степу чудово переданий українським живописцем Васильківським С. І. (1854-1917) у картині «Сторожа Запорозьких Вольностей». Два вершники, зупинивши коней, вслухаються в тишу безлюдного, випаленого сонцем степу. В міцних постатях – впевненість і гідність. Попереду них на горизонті блищить смуга Дніпра, справа – курган, над ними високе захмарене небо… Вершники насторожі. Їх зупинка тимчасова й у будь-який момент може змінитися на стрімкий рух. Світла кольорова палітра, спокійні ритми просторових планів передають епічність пейзажу.
Та наприкінці ХІХ ст., коли розпочалось широкомасштабне заселення степу через початок розробки родовищ залізної руди та вугілля, люди наважилися таку красу переорати, перетворивши степ у суцільні поля. Завдяки родючим чорноземним ґрунтам нині тут вирощують майже половину всього зерна (пшениці, ячменю, кукурудзи, гороху, проса, рису), що збирається в країні. Майже повністю в степу зосереджено вирощування культур технічних (соняшника, льону-кудрявця, арахісу, рицини, сої) і баштанних (динь, кавунів, гарбузів, кабачків).
Відомими збереженими ділянками повноцінного степу в Україні є «Хомутовська цілина» на Донеччині (приазовська частина Українського державного степового заповідника, з 2014 р. окупована російськими військами), «Стрільцівський степ» (відділення Луганського природного заповідника) та біосферний заповідник «Асканія-Нова» на Херсонщині (найбільша в Європі ділянка типчаково-ковилового степу, сертифікована як еталон типчаково-ковилових степів планети, які підлягають збереженню і вивченню за програмою ЮНЕСКО «Людина і біосфера»).
Залишки степової рослинності збереглися частково і по схилах балок, в долинах річок, на курганах.
Степова рослинність П’ятихатщини (фото автора)
В цілому ж доля степового ландшафту в Україні трагічна. Землеробство в степу зумовило цілу низку негативів. Через тотальну розораність земель важливою проблемою стає деградації ґрунтового покриву: на початку XX століття відсоток гумусу в чорноземах сягав 9-9,5%, а на початку XXI століття – 4%. «Оголення» степу від буйної різнотравно-злакової рослинності спричиняє небезпечні пилові чорні бурі, що руйнують та зносять родючий шар розораної землі, посилює випаровування з поверхні ґрунту і в певній мірі призводить до збідніння водних джерел. Малі степові річки маловодні, влітку у верхів’ях вони часто пересихають, ґрунтові води високомінералізовані. У сучасних підручниках з географії південь України вже виділяють в окрему зону – Сухостеп, підкреслюючи перетворення цієї зони на пустелю.
Більше фото автора дивитися за посиланням: https://www.shutterstock.com/g/Ukrainka
Немає коментарів:
Дописати коментар